До хреста на Волині приїздять закарпатці молитися, щоб народжувалися діти
На перехресті вулиці 20 липня та Карбишева у Володимирі-Волинському на городі літньої жінки стоїть старенький хрест. До нього вже кілька десятків років приїздять молитися жінки, аби Бог благословив їх народженням дитини, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Туди їде багато закарпатців, що не можуть продовжити рід у надії отримати Божий дар – маленьке дитятко.
Про те, чому хрест опинився на городі і, власне, як він з’явився, кореспонденту volynua.com розповіла хранителька оберегу Валентина Лупенко.
У своїй хаті пані Валентина мешкає з 1962 року. Разом з чоловіком народили двох синів.
Пригадує, що за розповідями старожилів вулиці, раніше хрест стояв посеред ґрунтової дороги. А встановило його польське подружжя, яке довго не могло мати дітей.
– У них померли 11 дітей. То невчасно народиться, то народиться і помре. Вони їздили по багатьох лікарях та шукали допомоги. В одному з монастирів їм порадили поставити на середохресній дорозі – фігуру, тобто хрест. Вони так і зробили. А згодом виховали двох дітей. Дівчинка була така гарна, як ангол, – розповідає Валентина Лупенко.
З початком Другої світової війни ця родина виїхала до Польщі, а хрест лишився. У 1953 році він оновився. Про диво почули люди і почали масово, по кілька сотень на день, приходити до хреста. Звісно, він заважав радянській владі. Якось вночі комуністи прийшли та звалили його. Чоловіки з вулиці зібралися та принесли святиню до обійстя Лупенків. Вирішили хрест забетонувати, аби більше не могли звалити.
– Я не була партійна, працювала в дитсадку вихователькою. Чоловік був водієм, помер у 48 років від інфаркту. Не мали комуністи до нас як причепитися, але періодично приходили зі словами «приберіть того хреста». Вони прийдуть – я їх вижену.
– Зараз про хрест трохи призабули, але раніше йшло багато людей. Особливо багато жінок приїздило з Львівщини. Одна прийшла і хотіла дати мені жменю різних золотих прикрас, аби я хрест доглядала. Я відповіла, що і так доглядатиму, і золото не взяла. Ще одна жінка молилася біля хреста і просила Бога, аби він послав їй сина. Син народився. Вона кожного свята та щонеділі приносила квіти. Тут було багато рушників. За ними навіть хреста не було видно, – пригадує господиня.
Нижня частина хреста зроблена з дерева, але прочитати напис з датою встановлення чи якимись іншими відомостями уже неможливо. Та, напевно, це і так важливо, головне – вірити та щиро молитися.
Ярослава Вознюк
