У деяких селах уже більше 90 відсотків населення за перехід до Української церкви
Під звіздою Томосу
Нарешті сталося те, про що думали мільйони українських християн – ми отримали Томос. Тобто наша православна церква отримала документ, що засвідчує юридичну незалежність від московської церкви. Ця подія для держави є не менш важливою, ніж створення потужної модерної української армії. Адже тепер значна частина наших православних перестане відчувати духовну приналежність до церкви ворожої держави. Тобто люди позбавляться душевного дискомфорту. Бо бути щирим патріотом і ходити до церкви агресора не надто приємно для нашого внутрішнього «я» , пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Треба сказати, що наша нація дуже толерантна і довготерпляча. Адже за роки незалежності питання незалежної церкви піднімалося тільки у часи Ющенка, який не встиг довести справу до логічного завершення, і тепер. Тепер є успіх, є перемога і є вимога Верховної Ради про перейменування тієї, чужої нам церкви у церкву російську. Бо антиукраїнська сутність московського патріархату контрастувала з назвою, вводила в оману простих прихожан, створювала ілюзію миру та божої благодаті. Передбачаю, що один із напрямів роботи кацапів тепер буде спрямовано і на перешкоджання перереєстрації та заперечення її необхідності.
У часи Революції Гідності антимайданівці, регіонали, колишні комуняки та есдеки базувалися в Києво-Печерській лаврі. Саме там знаходився один із керівних центрів антинародних сил, які прикрашали свої зборища портретами Сталіна, а груди – колорадськими стрічками. Почаївська Лавра до сьогоднішнього дня залишається структурним підрозділом кремлівських спецслужб, який займається ідеологією і пропагандою, під виглядом релігійної поширює антиукраїнську літературу та створює агресивне нехристиянське політичне середовище, у якому губиться здоровий глузд. До речі, один із тих, хто спровокував війну на сході України (Гіркін) брав участь у всіх описуваних процесах, працюючи охоронником у цій церкві.
Тепер нарешті ворожа сутність московського патріархату не буде прикриватися назвою «українська». Тепер прихожани-українці задумаються: а чому я у своїй державі, на своїй землі маю ходити в російську церкву? Адже є Українська! Тепер!!!
Але не все так просто. Процес переходу громад буде тривати ще ой як довго. Адже церква – надзвичайно консервативна структура. Ідеологізована і політизована до неможливості, як і все наше суспільство, вона не зможе так одразу переорієнтуватися. Адже наші люди звикли бути смиренними і очікувати вирішення проблеми. Мовляв, Бог дасть. Та тут рішення треба приймати самостійно, кожною конкретною громадою.
До речі, у селі Довгому уже проводять опитування і вивчають думку громади. На час написання цих рядків понад 93% опитаних жителів села уже висловилися «За» Українську православну церкву. Отже, священики змушені будуть реагувати, якщо, звичайно, хочуть служити у нашому селі.
Оперативний перехід церковних громад, вірніше, їхній відхід від патріархату ворожої держави може вирішити (точніше – попередити) виникнення ряду проблем. Адже Кирило не має бажання так просто втратити вплив на таку величезну кількість віруючих. Путін його у цьому категорично підтримує – кількість підрозділів російської армії на нашому кордоні за оці два тижні збільшилася у кілька разів. Та і події у Керченській протоці нам слід розглядати як спробу силового тиску та залякування саме у контексті підготовки України до отримання томосу. Тому так і захлинаються нині російські пропагандистські телеканали, виливаючи тоннами словесні помиї на голови тих, хто залежний від телеящика. А це у переважній більшості – прихожани.
Лише у перші дні після оголошення про те, що ми отримаємо Томос, засоби масової інформації північної держави, московськоорієнтовані наші підбрехачі та релігійні сайти, запустили масовану атаку проти Української православної церкви. І Собор був нелегітимним, і церкви об’єднуються неканонічні, і священики не так одягнені, і влада аж занадто втручається у справи церкви, і томос – незаконний, бо він не погоджений із генералом КДБ Кирилом… А люди слухають, читають і частина з них ковтає пігулки з ідеологічною отрутою. Адже, і про це всі вже знають, сама російська православна церква ніколи не мала томосу і є самопроголошеною. Акт самопроголошення відбувся у 1448 році. Отже, чи має право ця церква говорити про канонічність узагалі? Це як злодій, якого упіймали на гарячому, починає кричати: «Ловіть злодія!»
Нам випало (чи це щастя, чи нещастя – то вже інша розмова) жити у історичні часи творення нової держави, нової дійсності, потужної нації, яка є ключовою у культурі та історії Європи, яка є носієм духовності нового прогресивного ХХІ століття і майбутніх часів. Усвідомлення цього обурює агресора і злить його тоталітарного вождя, продовжувача чорних злочинів Лєніна-Сталіна. У що може вилитися уся та жовч, накопичена століттями? Що нам слід очікувати? Як захищати себе?
Те, що найближчим часом будуть відбуватися посилені інформаційні атаки – сумніву не підлягає. Те, що будуть відбуватися провокації – однозначно. Думаю, оті всі величезні монастирі, які будувалися на наших землях для кількох монашок, а схожі вони на добротні казарми, ще будуть використовуватися за призначенням, як його бачить не око християнина, а військова оптика з того боку фронту. Провокації будуть робити довкола церков, адже це величезна і потужна індустрія, структура для заробляння грошей. А де гроші – там злочини.
Оцініть, як вплинули кілька сотень російських спецназовців на ситуацію у Франції. Через соціальні мережі, використовуючи незадоволених громадян, іноземців-нелегалів, деструктивних елементів, вони створили ситуацію безладу, погромів, масових заворушень. Таке саме вони робили на сході України перед початком війни. Не виключено, що саме такими методами вони діятимуть довкола церков та монастирів. І служителів кількох можуть убити і зазняти на камеру. Потім скажуть: ось що роблять ці бандерівці! Досвід у них подібний є.
Не хочеться звичайно, щоб таке було, але… На Бога надійся, а кулемета під стріхою тримай.
Створення Української православної церкви укріпить нашу державу, додасть оптимізму усім громадянам, незалежно від конфесійної приналежності. Бо Україна у нас одна. І мова – одна. І церква – одна. А все інше – від лукавого.
Тож зі святом вас, дорогі земляки! З черговою перемогою! З Новим роком та Різдвом Христовим! Адже зустрінемося з вами вже у січні 2019 року.
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», екслюзивно для zakarpatpost.net
