АНОНС. Як закарпатці жруть до блювоти та п’ють до упаду
Празники для худоби
Пригадую, якось давно, коли я був ще маленьким дітваком, мама, готуючи багато всілякої смакоти перед великими святами, зверталася до надто нетерпеливого кота зі словами: «Чекай лиш мало, буде і тобі празник!», пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Потім, викидаючи шкаралупу із яєць та інші харчові відходи у загороду курям, що збігалися до неї і радісно кудахкали, промовляла і до них: «Чекайте, чекайте, буде і вам скоро празник!». Свині, чуючи мамин голос, теж збуджено рохкали і виляли хвостами. Навіть сусідський пес, що частенько прибігав на наше подвір’я, теж отримував обіцянку від мами: «Май терпіння! І тобі дістанеться смачненького!».
Тоді я, який теж у очікуванні з нетерпінням спостерігав за передсвятковими клопотами та приготуваннями, не розумів усього сарказму, який мама вкладала у ці слова. Бо душа її, її сутність підказували: забагато всього ти готуєш! Але традиція є традиція, за неухильним дотриманням якої пильнують не тільки старші родичі, але і ще більше та ще уважніше – близькі і не дуже сусіди. Якщо наближалася свята вечеря, то страв мало бути обов’язково дванадцять! І, незважаючи на те, що у хаті живуть троє-п’ятеро (включно з немовлятами) осіб, родина готує стільки, ніби все це мають їсти не менше дванадцяти апостолів протягом дванадцяти днів (як мінімум).
Розуміння маминих слів, хай буде здорова ще багато років, я почав усвідомлювати з часом. І усвідомлення це приходить і нагадує про себе щороку. Ось і тепер, зовсім недавно, у двадцятих числах січня, я знову задумався над маминими словами. А нагадала мені про це така ситуація. Крихти хліба та жменьку зернят, як це я роблю частенько, я висипав на імпровізовану годівничку за вікном. Прилетіли синички і потанцювали переді мною, покрасувалися, визбирали крихти, а зернята залишили. І полетіли собі геть. Через кілька годин, коли я вийшов у двір, пташина поведінка стала мені зрозумілою. Яких тільки харчів я не побачив біля міських смітників! І тобі кутя на одноразових тарілочках, і тобі холодець у пакетах, і купи засохлого хліба, і гори масних кісток! А подекуди на картонних підстилках великі плями від смачненького майонезу – певно, там було олів’є, а його бродячі пси та зграї ворон полюбляють найбільше, тому і поїли у першу чергу. Єдине, чого я там не побачив, так це ножів з виделками. Зрозуміло, що після такої трапези мої синички знехтували сухими зернятками, що їх у звичайні дні з’їдають залюбки. Тепер і вони вже знають, наскільки правою є моя мама!
Ми п’ємо до упаду і жеремо до блювоти? Як їдять інші? Чи є в них культ одяну, як у закарпатців?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 1 лютого.
