“Впізнав мене, сказав, що виправився” – як селянам тиждень жилося із ґвалтівником
Про те, як жителі Терешок і сусідніх сіл жили у страху, як слідкували за кожним кроком ґвалтівника, як цей час жив сам підозрюваний – у репортажі Gazeta.ua.
Більше тижня, поки Назаренко був удома, місцеві боялися виходити на двір у темний період доби, не відпускали дітей. В інтернеті створили групу, де слідкували за пересування підозрюваного. Двічі влаштовували громадські збори. Запрошували ЗМІ, їздили до прокуратури та суду.
“Як можна було рецидивіста відпустити гуляти вулицями? Про що думала суддя? Мешканці сіл ініціювали збори. Там зібрали понад 120 підписів. Це лише з одного села. Деякі батьки боялися відпускати дітей до школи”, – обурюється депутат Терешківської сільради Світлана Волошка.
Терешки – за 10 км від Полтави. Село розкинулося неподалік траси “Київ-Харків” у сосновому лісі. Зустрічаюся із людьми біля місцевої школи у день апеляційного суду, 30 січня. Довкола приміщення – багато дерев.
“Маю 4 дітей, із них дві доньки — 12 і 14 років. Хвилююсь за них. У селі з 19 січня “військовий стан”, – розповідає депутат місцевої сільради Роман Кожемяк. Чоловік навчався разом із Назаренком в одному класі.
“У шкільні роки був, як і всі хлопці. Щоправда рано одружився — у 16. Понад 10 років тому, кажуть, лазив по лісу і ловив дівчат. Багато хто може і не зізнавався, бо соромно було. Відсидів за дівчину з Микільського, яка не стала мовчати. У нас ліс, як парк. Чимало стежок. Люди гуляють ним постійно. Проте він глухий. Коли Олександра випустили — не мав сумнівів, що повторить злочин”, – розповідає чоловік.
“Щонайменше 5 жертв було за цей час. Першою зґвалтував дівчину, коли йому було 16 років. Її батьки заставили їх одружитись. Є спільна дитина. Згодом дружина пішла. У 2005-му було ще декілька випадків і його посадили. Моя подруга боїться за себе і дітей. Багато років живе у страху”, – розповідає місцева Олена Підгрушна. Товаришує з однією із жертв Назаренка.
Люди говорять, що підозрюваний часто ошивався біля школи. Директор навчального закладу Катерина Пилипенко, заперечує.
“Батьки кажуть, що діти бачили його, проте це неможливо. На той час вони не знали, як чоловік виглядає. Це зараз його показали по телебаченню. Школу діти нормально відвідували. У нас навчається 406 учнів. Щопонеділка дивимось, скільки відсутніх. 13 дітей сьогодні нема з поважних причин. Це середній показник”, – каже жінка.
В 11-му класі 8 учнів. Із них 7 дівчат. На уроки прийшли двоє.
“До школи добираємось самостійно, пішки. Намагаємось не ходити по одному. Щоправда, гуляти не відпускають тепер. Сидимо вечорами вдома”, – в один голос розповідають 17-річні Єлизавета Піскун та Валерія Голуб.
Дім родини Назаренка розташований наприкінці вул. Ліспгоспної. Вздовж будинків по один бік залізниця. Через сосни видно надпис станції “Терешки”. Наприкінці — ліс та кладовище. Йде дощ. Два приватних будинки – на кілька власників. У сусідньому з Назаренком проживають Євгеній та Наталія Петришини.
До дому веде вузька доріжка між високих металевих огорож. Гукаю. Виходять господарі, порались у курнику.
“Ми живимо у страху за дітей і онуків. Завжди був якимось злобним. Не такий, як його старший брат. Часто сина мого ображав. За це я конфліктувала тоді з Лідою, його матір’ю”, – каже Наталія Петришина, знає підозрюваного з дитинства.
“Побачила сусіда на Різдво. Відчула панічний страх. Подзвонила подругам у сусідні Зінці і сказала: “Прийшов маніяк. Будьте обережні”. Наступного дня приходить мій чоловік Женя і каже: “Я у лісі зустрів маніяка. Він мене впізнав і сказав, що ісправився”, – додає сусідка. Про події 19 січня знають зі ЗМІ та з чуток.
“На Водохреще почула, що собаки розриваються, заглянула через забор – там повно поліцейських. Зразу зрозуміла, що він знову щось натворив”, – розповідає жінка.
Олександр Назаренко мешкає з батьками Анатолієм Леонідовичем і Лідією Григоріївною. Їхня ділянка землі огороджена сірим європарканом. Хвіртка і вхідні двері в будинок – пофарбовані в зелений. На другий стукіт відкриває двері Олександр Назаренко. Чоловік невисокого зросту. Коротке з сивиною волосся. На обличчі дрібні шрами. Через його плече виглядає мати. Батько у цей час на кухні, яка і є першою кімнатою, щось перебирає у мисці. Вітаюсь і пояснюю, чого прийшла.
“На порозі не стойте – проходьте у будинок. Там поспілкуємось”, – запрошує чоловік. Поверх спортивних штанів та футболки натягує джинси та светр у чорну-білу смужку. Підставляє стільці. Лідія Григорївна – худа. Сиве волосся зав’язане у низький хвіст. Пропонує чай.
У будинку охайно. На підвіконнях квіти. Посеред залу великий стіл із плазмовим телевізором. По праву руку – не засланий диван.
“Вини моєї немає. Мати проходила у суді як свідок. Дівчина прийшла сама, провела зі мною у ліжку два часа. Мамі не подобалось, коли я додому приводив дівчат. На Водохреще повинен був приїхати її старший син з онуками із села Перещепине. Якраз до нього у той день я їхав потягом.
У тамбурі познайомився з дівчиною. Вона вийшла, взяла сигарету. Розмовляла по телефону. Запитала у мене, чим можна повернутися в Полтаву. Відповів, що за Перещепено два потяги розминаються — один на Полтаву, а інший, у якому ми були, на Кременчук. Ми вийшли на станції Писарівка. Поспілкувалися з нею годинку. Розповіла, де проживає, навчається у Полтаві, ким матір працює. Сказала, що їде додому, проте у матеріалах провадження зазначено — направлялась до друга у Козельщину. Сіли на іншу електричку до Полтави. Люди із сумками їхали на ринок. Біля входу були вільні місця. До брата я не доїхав, бо познайомився із цією дівчиною. Встали у Терешках, пішли центральною вулицею, як голубята, під ручку. Пробули у мене вдома два часа. Якби не мама – залишилася б довше”, – розповідає чоловік версію того дня.
До розмови долучається Лідія Григорівна.
“Син подзвонив на телефон, щоб я відкрила двері, бо ключів у нього нема. Сказав, що з дєвочкой поп’ють кави. Ми всі були в хаті у той час. Клянусь”, – очі наливаються слізьми, падає на коліна.
“Те що пишуть… Те що кажуть…Батько був у спальні, я постійно бігала по хаті. Включила чайник. Син попросив нарізать сиру, проте я від злості весь з’їла. Мені не нравяться ці дєвкі. Син порізав рулет бісквітний та шоколадку. Захожу – вона лежить на дивані. Бретельки чорні. Ну мене і передьорнуло. Де буду принімати другого сина? Міліція приїхала, налетіли, як чорні коршуни. Казали, що він її ґвалтував у Зінцях. Наступного дня обійшла там увесь ліс. Сугроби – не можна пройти з поїзда”, – показує жінка вище коліна.
Чоловік піднімає штанину та показує електронний браслет.
“Телефоном через інтернет поліція відстежує, де я. Інтим у нас з дівчиною був. Потім вона пішла й покупалась у ванній. Це мамі теж не сподобалось. Я провів дівчину, посадив на маршрутку до Полтави”, – каже Назаренко.
Дістає справу з даними жертви. Гортає документи.
“Дівчина сказала слідчому, що я її зґвалтував у лісі. На упізнанні дали їй 4 фото, показала на мене.
Я їй признався, що раніше сидів. За годину спілкування у мене склалося враження, що ми з нею знайомі місяць. Дівчина відкрита. Розповів, що у мене є донька, яка проживає у Росії. Син – офіційний, а донька – ні. Я тоді перебував у Росії в 2000 та 2001 році у грожданському браку. Там у мене з’явилася донька Валерія. Навіть чим-то вони на обличчя схожі, щоправда, донька на пару годов молодша.
За попередні ув’язнення частково визнаю вину. Проте у цьому випадку — ні. Попереджав дівчину, що не користуюсь презервативами. Не знає, чи вагітна. Пройшло 10 днів, тест ще не показує. Я вчора до неї подзвонив. Представився, як адвокат, бо могла відмовитись говорити. Потім на цей номер по вайберу написав, щоб не робила аборт. Можу перед людьми і Богом із нею повінчатися”, – розповідає.
Йдемо до виходу. Чоловік дякує, що вислухала.
“Відчуваю, що мене сьогодні візьмуть під варту. Щонайменше дадуть років п’ять. Проте обіцяли з десяток. Пішов збиратись, бо суд за кілька годин”, – каже на прощання.
30 січня, у день зустрічі, Назаренка взяли під варту на час розслідування. До суду приїхала його мати як свідок та мешканці довколишніх сіл. За 10 хв. до початку вийшов представник суду й повідомив, що засідання буде закритим.
Телефоном вдалось зв’язатися із 18-річною Валерією, останньою жертвою Олександра Назаренка. Просить не називати прізвище. Говорить російською.
“Все сталося вранці. У вагоні нікого не було. Чоловік сидів за декілька місць. Виходив часто у тамбур. Я спілкувалась по телефону із товаришем. Він підійшов, вихопив мобільний із рук, потім і сумку. Ухопив мене за горло, витяг у тамбур. Я кричала і пищала. Сподівалась, хтось почує. У тамбурі сказав, що я це даремно зробила. Витяг на зупинці. Взяв за руку і повів.
Пригрозив зарізати, якщо пручатимусь. Тиск психологічний був надзвичайно сильний. Я дуже злякалась. Він мене потяг у ліс. Я падала. Намагалась відтягти час. На галявинці у лісі сказав роздягатися. Це було за зупинкою потяга “Писарівка”. Яка саме — не знаю.
Не бачила, куди бігти. Шукала очима будівлі чи людей, а бачила ліс. Там іти важко було. Поліція потім бачила, що там тільки наші сліди були.
Познущався з мене і спокійно сів поруч, почав говорити. Питав, хто мої батьки, де я живу, як навчаюсь, скільки мені років. Сказав, що заяву немає сенсу на нього писати, бо сидів. За що і скільки — не розповів”.
Дівчина зазначила, що по-дорозі у Полтаву у вагонах було повно людей. Проте ніхто не звернув увагу на її сльози. Обіцяв відправити до Полтави, проте вивів у Терешках та повів до себе.
“Він мене вів під руку. Можна сказати, тягнув. Людей довкола не було. Один ліс та приватні сектори. Коли дійшли до будинку, назвав ім’я своє та мами. Сказав заходити, відпочити і сходити у душ. Опісля пообіцяв відпустити. Я обіцяла не писати заяв до поліції, проте даремно. Попередив, що маю грати за його правилами, бо заріже. Приніс кави і закриту пляшку лимонаду. Пила останнє. Рулет бісквітний порізав і поклав поруч ніж. Я побачила можливу зброю і почала хникати. У його кімнату немає дверей, а батьки були в сусідній. Він боявся, щоб мати не почула.
Наказав лягати. Поліз розстібати штани. Довелось зняти їх. Залишилась у колготках та жакеті. Поклав мене на диван, вкрив і кудись вийшов. За кілька хвилин повернувся. Наказав обернутися до нього боком, ліг поруч і почав приставати. Я намагалася голосніше говорити, щоб його батьки почули. Наказав закрити рота. Я пам’ятала, що ніж поруч із ним. Відбулося знову те, що й у лісі. Послав у душ. Сказав, що не відпустить, доки не схожу. Я трішки обмилась. Віддав усі мої речі і повів на зупинку. Люди бачили, що я заплакана і макіяж поплив по обличчю. Бачили його.
Мати його була вдома. Відкрила двері і пішла. Одразу і не бачила мене. Потім зайшла до кімнати. Якраз після того, як він вдруге це зі мною зробив. Лежав поруч і обнімав. Я відвернулася до стінки обличчям, було соромно. Вона бачила лише мій силует.
В іншій кімнаті мати розпитувала, хто я і що роблю тут. Він сказав, що я його дівчина, що мене любе і ми будемо жити разом. Вона у відповідь: “Якщо ви любите один одного — йдіть звідси. Чого тут лежите?”
Дозволив увімкнути телефон аж у Полтаві. Я зателефонувала до мами і розповіла, що сталося. За хвилину приїхали до мене патрульні на авто, забрали у відділення.
Учора до мене був дивний дзвінок. Голос схожий на його. Невпевнено розмовляв. Представився адвокатом. Засипав питаннями, чи прийду я на апеляційний суд. Питав, чи вагітна. Потім у вайбер написав: “Якщо ви завагітніли — не робіть аборт”. Також були погрози, що розмістить мої дані в інтернет-мережі.
Правоохоронці одразу направили мене на судово-медичну експертизу – брали волосся, нігті та мазок із піхви. Вже вдома я здала аналізи на всі можливі хвороби. Відповідь за найстрашніші з них отримала одразу – не виявили.
Я раніше не довіряла людям, а тепер ще більше. Ходжу до психолога. Дивлюсь із підозрою на чоловіків і жінок. Уночі жахаюсь усього. Страшно ходити по вулиці.
Мене підтримує хлопець, саму нікуди не відпускає.
