Закарпатський замок, у якому навіки оселилося кохання. Кам’яна романтика
Замок Сент-Міклош, що у Чинадійові на Мукачівщині, по праву можна вважати найбільш витривалим і загадковим місцем регіону.
Фортеця, вік якої сягає сотень років, пережила кілька епох і випробування абсурдного недбальства радянської доби. zakarpatpost.net спробує показати, чим замок XIV століття живе зараз.
Зараз стіни замку – це портал крізь кількасотрічну історію. Тут вами може заволодіти дивний стан, коли довго вдивляєшся у дірку в стелі над головою, аби знайти відповіді на вічні запитання – чому? коли? навіщо? Таких дірок у замку Сент-Міклош багато. Вони у стінах, вікнах, підлозі, стелі… А деякі й зовсім не дірки, а потаємні ходи у стінах, якими теж можна мандрувати. Вражає те, що у частково зруйнованому замку з купою покоцаних стін, майже немає бруду та пилюки. Тобто пил є, але відчуття таке, що він лежить на своєму місці і гармонійно доповнює середньовічну атмосферу.
Якщо коротко описати історію Чинадійовського замку, то виглядає вона десь так:
Історія замку Сент-Міклош завжди була і залишиться темою для безлічі припущень і досліджень. Наше бачення не претендує на істинність, а скоріше окреслює контури долі унікальної споруди.
Кожен власник трансформував замок «під себе» – від фортеці до палацу, від палацу до військової частини та автобази. Остання трансформація стала найбільш згубною для замку Сент-Міклош. Будівлю нещадно експлуатували, а її історія та культурна цінність мало кого хвилювала. В останні роки відновлювати замок почала родина митців Бартош.
Мабуть, найбільшим здобутком цих небайдужих людей стало повернення споруди до найзагадковішого періоду свого існування – романтичного. Тема кохання знову оселилася у середньовічному замку, а його стіни почали оживати. Замість тріщин стали з′являтися картини, замість чагарників – паркова зона зі скульптурами, замість господарських будівель – територія для історичних реконструкцій. Шість років поспіль замок Сент-Міклош збирає сучасних лицарів та тисячі туристів з усієї Європи.
Ще кілька років тому ви б не захотіли спинитися біля замку і роздивитися ту місцину. Зараз же там постійне паломництво відвідувачів. І, за словами хранителів замку, найбільшу цікавість викликають саме верхні поверхи, а не відреставровані зали. Тобто гості, як і журналіст zakarpatpost.net, надають перевагу діркам у стелі, бо щось там таки є.
Десятки поколінь людей приходили й шли з життя, поки замок Сент-Міклош жив і виживав у круговерті історії. Він живе й нині. Його орендарі (до речі, єдині в Україні орендарі замку) мріють, аби бізнесмени навчилися бути меценатами, а люди усвідомили цінність середньовічних стін. Як мінімум, ці стіни вчать жити, не дивлячись на обставини.
У період свят та фестивалів у замку можна зустріти людей в автентичних середньовічних костюмах. Тоді епоха споруди відчувається якнайкраще. З вікна можна подивитися і на романтичний парк, який відновлюють силами небайдужих людей та ентузіастів, з іншої сторони – чутно і видно бої лицарів, які приїжджають на «Срібний Татош». Та й з вікон можна не виглядати. Не менш захопливим є відреставрований інтер’єр першого поверху, старовинні сходи, потаємні ходи і заворожуючі дірки у стелі…
