Бажання романтики для закарпатця закінчилося подвійним вбивством та в’язницею

[Total: 0    Average: 0/5]

Друзі відцуралися і сказали, що нічого не знають і нічого не бачили

Настрій у Миколи був поганий. На роботі – неприємності, дружина пиляла, як бензопила, автомобіль поламався. Після роботи так додому повертатися не хотілося. Вирішив прогулятись пішки, а машину залишити біля фірми, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Хоч уже сутеніло, але вулицями Ужгорода ходило стільки гарних молодих дівчат. Ну як на них не задивитися. Одна краща від іншої. Всі молоді, стрункі. Студентки, видно. Так хотілося познайомитись і просто поговорити душевно, можливо, зовсім трішки пофліртувати, відчути себе чоловіком.

Але не посмів. У одному зі скверів зустрів двох давніх приятелів. Давно з ними не спілкувався. У нього своє життя було, у них – своє. Вони часто випивали, а він обіймав досить солідну посаду. Раніше б пройшов повз них, ніби не впізнав. Але того разу захотілося хоч трохи відволіктися від родини. Тож без вагань привітався. Петро з Максимом запросили присісти біля них на лавиці. У руках у них були одноразові стакани, поруч стояла пляшка з горілкою, якісь наспіх зроблені бутерброди у вигляді хліба з ковбасою.

Випили по 100… потім ще… далі ще… Скинулися на ще одну пляшку. І язик у Миколи розв’язався: почав нарікати на життя, бідкатися, що жінка нерви мотає, діти весь час гроші просять, колеги все чогось вимагають.

Старі друзі переглянулись і піджартували, що, мовляв, у свої 53 він ще, як юнак, може будь-яку дівчину собі підчепити.

Миколі справді в ту мить дуже хотілося романтики. Тим більше що Петро з Максимом в один голос запевняли, що для будь-якої молодиці він не чоловік, а подарунок долі.

«Чому б не спробувати?» – подумав про себе чоловік. А тим часом на горизонті вималювалася дівчина років 25 із телефоном у руках. Вона була в чорному пальто, кортовій спідниці і в червоних чоботах. Гарна, акуратна, з вигляду серйозна.

Друзі запропонували Миколі познайомитись.

Справді молодиця одразу припала чоловікові до душі. Чимось вона нагадувала його дружину… щоправда не тепер, коли в неї на животі виросли три шари целюліту, відвисли груди, з’явилися два підбородки і обличчя вкрили зморшки. А колись… тоді, коли вони тільки зустрічалися.

«Якою Аня була тоді вродливою! – подумав про себе Микола! – І добрішою якоюсь була, не допікала мені, не закатувала сцен. Зараз життя у нас таке прісне, що хоч бери і вішайся. Потрібно внести до нього трохи яскравих барв!»

Та біда, бо знайомитись закарпатець з жінками зовсім не вмів. Колись не він з Анею, а Аня з ним познайомилась. Вона ж запропонувала і зустрічатися, а потім – одружитися. Тож при думці про незнайомку чоловік трохи зніяковів. І друзі це помітили. Вони налили йому ще 50 грамів – для хоробрості – і вирядили до дівчини.

Вона стояла і все щось роздивлялася в телефоні. Коли Микола підійшов, навіть очей від екрану не відвела. Він закашляв. Але з її боку реакції не було ніякої.

«А чому ви так самотньо мерзнете посеред вулиці? – спробував завести розмову чоловік. – Пішли до нас. Ми вас пригостимо, зігріємо, поговоримо про життя. Дозвольте представитись. Мене звати Микола. А вас?»

Блондинка зневажливо глянула на нього і посміхнулась.

«Так як до вас звертатися?» – уточнив Микола.

«Відвали, алкаш! – розлючено відповіла дівчина. – Неси звідси ноги швидко, поки мій хлопець не під’їхав. Бо якщо побачить – тебе найкращий хірург Закарпаття по кісточкам не збере!»

Миколі її тон дуже не сподобався, але він подумав, що вона блефує і чекає ні на якого не хлопця, а на подругу…

«Краще б на двох, – майнуло в нього в голові. – Тоді всім нам було б із ким вечір провести».

«Іти під три чорти! Чуєш!» – розпихувалася незнайомка і понеслася на чоловіка триповерховими матами.

Таких слів від жінок він ще ніколи не чув. Навіть дружина, коли сварилася, якось підбирала слова і ніколи його настільки не принижувала.

Микола підійшов ближче до дівчини. Так хотілося посмикати її за волосся, але не посмів.

У той момент до них під’їхала якась машина. У темряві він розгледів лише, що чорна. Із неї до дівчини попрямували два молодики зростом під два метри.

«Настю, тебе хтось ображав?» – спитав один із них.

«Та ось, п’яниця якийсь прив’язався. Не розуміє людської мови», – відповіла вона.

Хлопець одним ударом збив Миколу з ніг. А коли він впав на землю, до нього приєднався і його товариш. Вони почали лупасити чоловіка ногами. Били сильно, він аж коричився від болю.

В якийсь момент Микола згадав, що в нього в кишені залишився ніж, яким він різав ковбасу. А в молодості він займався у секції з вільної боротьби, тож деякі прийоми ще пам’ятав.

Зібравшись з духом і силами він підвівся і кинувся спочатку на одного, потім на іншого амбала. Як йому вдалося відбити їхню атаку – не пам’ятає. Коли оговтався, лежав посеред калюжі крові. Поруч із ним на землі були два трупи, а дівчина кричала не своїм голосом.

Петра з Максимом на лавиці не було. Як і коли вони зникли – Максим не побачив. Чому не заступились – не розумів.

Повністю оговтався вже тоді, коли приїхала поліція.

Пояснення давати було важко… Ніхто не вірив, що все сталося лише через те, що йому захотілося романтики.

У результаті дружина з Миколою розлучилася, діти його взагалі знати не хотіли, роботу він втратив… і взагалі на сім років опинився за ґратами. Підтвердити, що це був самозахист, не було кому. Колишні приятелі відмовилися свідчити взагалі, казали, що вони нічого не знають і того вечора їх там не було.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.