У політичному відношенні закарпатці перетвоюються на стадо, яке ганяють назад і вперед
Дезорієнтація на політичній місцевості
На наше покоління випало карколомне прискорення історичного і навіть побутового часу.
Колись можна було прожити ціле життя – і нічого навколо тебе принципово не змінювалося. Зараз же все навпаки. Я народився тоді, коли люди ще писали від руки, обмінювалися листами і вітальними листівками з друзями і родичами, читали паперові книжки і збирали їх цілі бібліотеки. Крім того, збирали кришталь у сервантах, килими на стінах, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Взагалі колекціонування було надзвичайно поширене – від марок і значків у підлітків до картин і антикваріату у грошовитих людей, що було вже більше вкладенням капіталу. Зараз практично усе це (і ще сотні інших прикмет минулого століття) відійшло у небуття. На зміну грамплатівкам прийшли аудіокасети, ті змінилися компакт-дисками, а тепер зникли і вони. Музику качають безпосередньо з Інтернету і слухають на телефонах – втім їх тепер все рідше так називають, бо їх частіше використовують за іншими функціями, ніж говорять по них.
Та й говорити люди практично розучилися. На вулиці прийнято обмінюватися двома-трьома репліками абсолютно ні про що. Щоб почути від співбесідника щось справді цікаве, доводиться чимало попотіти – ледве не прив’язувати його до столу і направляти лампу в обличчя. Час стає все більш божевільним і негуманним. Люди перетворюються просто на додаток до численних електронних гаджетів, аби було кому заряджати і розряджати ті залізяки. У політичному відношення публіка перетворюється на стадо, яке ганяють назад і вперед різні політтехнологи. Із новими технологіями світ все активніше опановує відверта брехня, створена технікою ілюзорна реальність. Ті, хто ще намагається всупереч усьому думати, просто заскочені цим усім і відчувають, як на очах стирається і без того хитка межа між правдою і оманою.
Система людських цінностей докорінно змінювалася вже кілька разів. Чорне ставало білим і навпаки. Природний відбір залишає тих, кому правда байдужа. Головне – опинитися нагорі, забезпечити собі більший ресурс. Як писав Іван Мулярчук:
Важка ти, правди сіль, у кожній людській долі,
Ти стала розкішшю в сучасності для нас,
Як міра совісті й величних кроків волі,
Тебе тепер нема: в Русі неруський час.
Під час виборчих кампаній усе це відчувається особливо гостро. І так само чітко розумієш, що нема на те ради. Інтернетизована спільнота споживає все нові й нові інформаційні імпульси, сидить на них як на наркотикові. Усе несеться кудись у прірву потужним і нестримним потоком. Практично усі живуть якось на автопілоті, навіть не намагаючись опиратися тій течії. Ну як живуть – виживають! Про щось більше нині тяжко навіть мріяти. Тому апеляції деяких кандидатів у президенти (практично усіх) до честі і совісті своїх виборців – як вода у пісок. Певні поняття наразі цілком втратили свій смисл – хочеться вірити, що тимчасово.
Хоча якась нова система цінностей попереду поки навіть не намічається. Україна розтікається за свої межі, як манна каша. Усередині тарілки лишається все менше їстівного і корисного. Найбільш активні давно пов’язали своє майбутнє із закордоном. Чи здатний хтось ложкою знову згорнути усе докупи? Питання ніби і не риторичне. Та поки нікого такого на горизонті не видно. Виборча кампанія ведеться виключно на тему – хто більший злодій, а хто менший. Дізнаємося чимало нового фактажу, хоча нічого принципово у наших оцінках він не змінює. Ми ж бо давно вже знаємо, що святих там, нагорі, немає і навіть не може бути у принципі. Тож від кандидатів хотілося би почути щось зовсім-зовсім інше. Принаймні, коли хтось із кандидатів починає доводити що саме він святий, це якраз і викликає найбільше відштовхування. Найбільше зараз дезорієнтована молодь, тож не можемо покластися навіть на неї.
На зміну тоталітарному суспільству прийшло маніпулятивне. Жити у ньому в чомусь легше, а в чомусь складніше. Це наче рухатися у суцільній мряці. Але треба. Бо життя продовжується. Навіть якщо готувався жити в одних умовах, а доводиться зовсім в інших. Нам ще простіше – нашим нащадкам буде, мабуть, набагато складніше – з усім отим, що ми їм зараз навибираємо.
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
