Про це знає історик Йосип Кобаль.
Ці ж події, що стосуються періоду Дугетів (1317-1691) та площі Корятовича, описує й інший дослідник Роман Офіцинський у книзі «Екскурсії Ужгородом».
«Площа Корятовича, в минулому Галькова, є найдавнішою в Ужгороді. Це – головна його торговиця у середньовіччі, – наголошує пан Роман. – Від площі Корятовича відходило декілька вулиць, про які йдеться у одному з найдетальніших інвентаризаційних описів міста 1691 року. На вулиці Вовняній (нині Духновича), яка вела до вулиці Замкової (Капітульної), проживали переважно ремісники і дворяни. Назву вулиця отримала від вовняних ярмарків, які там проводилися від середньовіччя аж до першої половини ХХ століття. Інша вулиця – Ринкова – у ХVІІ столітті вважалася частиною сучасної Корятовича».
Також, за його словами, у 1567 році в Ужгороді взагалі нараховувалося всього 38 дворів і населення складало 200-300 осіб без урахування замкового гарнізону.
Крім того, Йосип Кобаль вважає, що до початку 1860-х років (а неофіційно – й пізніше) частину площі Корятовича називали Гальковою. Вона прилягала до лівого берега Малого Ужа й дорожнє полотно замість звичного сьогодні асфальту чи бруківки було зі щебеню, який наносила туди вода.
«Тут знаходилися чоботарський і кушнірський ряди. Їх наприкінці 1840-х років перенесли на лівий берег Малого Ужа, справа від сьогоднішнього пішохідного мосту. Після цього центральну частину площі тривалий час не забудовували. У 1853 році її оточили живоплотом і засадили деревами, перетворивши на сквер. Згодом, у 1861 році, коли австрійські урядники покинули місто, парк почав занепадати, перетворився, особливо вночі, на небезпечне місце, куди не радили ходити чи їздити нікому», – запевняє історик.
Тобто у центрі міста була така собі маленька злочинна Сицилія, де могли вбити, пограбувати, побити. Навіть не віриться, що уже в ті часи тут були кримінальні авторитети і урядувала мафія, яка не боялася покарання, бо могла відкупитися від відповідальності. Але ж злочинці не дарма обрали собі це місце, адже тут у всі часи кипіла торгівля, а значить – «крутилися» гроші. Тож хто з торговців не встиг, поки не стемніло, покинути ринок, міг стати жертвою бандитів. Крім того, у ті часи у сутінках Ужгород ще не освітлювався, тож під покровом ночі вершити чорні справи було легко. Хоча сьогодні вуличне освітлення не є перепоною для скоєння злочинів і їх набагато більше, ніж у ті далекі часи становлення Ужгорода як торговельного міста.