Ану покажи нам, що то в тебе був за чоловік? А чоловіка біля її труни не було

[Total: 0    Average: 0/5]

Коли ми побачили,  як Василь іде вулицею і мугикає пісеньку, не могли цьому надивуватися. Усі ж знали, що 2 дні тому в нього померла дружина. А він не те щоб допомогти їй в останню хвилину, а навіть не був на її похоронах, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

Померлу помітили газовики, які перевіряли стан лічильників. Вони зайшли у двір Василя і побачили, що двері в хату відчинені навстіж. У хаті був безлад, тож вони постукали у двері будинку, щоб покликати господаря. Але на кухні побачили не господаря, а жінку, яка лежала на підлозі. Кинулися до неї і побачили, що вона вже нерухома. Руки були зовсім холодними, а очі непорушно дивилися кудись далеко.

Одразу ж викликали міліцію. Жінку забрали в морг. Слідів насильницької смерті на її тілі не було виявлено. Тож справу вирішили не відкривати. Але Василь не з’являвся у хаті ні того дня, ні наступного. Тож довелося ховати його громадянську дружину за кошт міста.

Василь повернувся тільки через чотири дні – із синяками під очима. Мабуть, дуже непогано провів час у товаристві пияків, які були його друзями. Сусіди одразу ж повідомили його про ті сумні пригоди, які трапилися в його хаті за його відсутності. Василь бурхливо реагував на кожну нову подробицю цієї дивної для нього історії.  Дружина ж ніби ніколи не хворіла, ніколи ні на що не жалілася – хіба що на нього самого. Пили вони обоє.

Тож люди махнули на все те рукою, бо в таких випадках кажуть: допилася. Тільки  хитали головою, що люди гинуть від хвороб, від стресів, від бідності. Тяжко витягують дітей, працюють, а тут така халепа.  Тож про цю історію дуже швидко почали забувати.  Тим більше що Василь не дуже вже й переймався тим горем, яке звалилося йому на голову так несподівано.

Але минуло ще кілька днів і Василь страшенно засумував. У пияків часто бувають перепади настрою, тож і цьому сусіди не так уже й дивувалися.  Але от він всім почав розповідати, що його Олена приходить до нього і забирає в нього всю їжу. Кричить, що не може йому простити, що він не був у неї на похороні. І цим її дуже скривдив. Що вона ніколи нікому з родичів не показувала Василя. А тут її зустрів увесь її рід – діди, прадіди, померлі тітки та вуйки, просять:

– Ану покажи нам, що то в тебе був за чоловік?

А чоловіка біля її труни не було.

Василя почали жаліти, бо жінки вміють прощати все. Господині почали запрошувати його додому та підгодовувати якимись борщиком чи картоплею. Але під час таких званих обідів із Василем робилося щось несусвітнє. Він казав, що Олена їсть його борщ. І все, що подають йому на стіл. А йому не залишає ні крихти. Ні краплі. Люди з того дуже дивувалися, бо бачили, що тарілка зі стравою залишається повною. А Василь присягався, що вона вже порожня. То ж усі вирішили, що це у Василя почалася біла гарячка. Із таким способом життя докотишся і не до такого жалюгідного стану.

І така от картина продовжувалася десятки разів. Жодного разу Василь не торкався їжі, ба, навіть дуже боявся зробити зайвий рух. Він зовсім спав із лиця. Його вже неможливо було впізнати. Нагадував якого гіркого старця. Вже зовсім він не був подібний до того безжурного хлопа, який завжди виглядав щасливим.

Збоку здавалося, ніби він гірко тужить за дружиною. Але це було зовсім не так. Він кляв дружину на чім світ стоїть, бо вона забирала в нього їжу і не залишала йому нічого. Хоча у такі моменти, коли хтось помирає, на людей насувається ностальгія. І вони намагаються згадувати щось краще, картати себе за якийсь прикрий вчинок. А у Василя все було інакше. Він дуже лаяв жінку, накликав на неї всякі біди, ніби часом зовсім забуваючи про те, що вона ж насправді померла.

Але тут минуло 40 днів від дня смерті його громадянської дружини. І картина світу для Василя раптом змінилася. Він знову почав їсти. Казав, що Олена більше до нього не приходить. Але, як не дивно, у чарку більше не заглядав. Більше того, навіть відсахувався, коли йому пропонували випити. Щось страшне він зараз бачив у горілці та вині. І колишні цімбори теж почали його оминати.

Отак часто сидить на східцять своєї хати, смалить цигарки і про щось думає. А про що саме – нікому не розказує. Та й люди не наважуються про те його розпитувати.

Михайло КАТРИЧ, газета «ПОРАДИ» ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.