Ужгородська вулиця, на якій були шибениця, «Мулен Руж» та ливарня
Ужгородська Капушанська повернула свою першу назву
Одна з найдовших вулиць Ужгорода – Капушанська – має цікаву історію. За весь час існування вона мала всього дві назви – Капушанська і Перемоги. Назву отримала через те, що вела у Великі Капушани, до Словаччини. Ця дорога існувала давно. Але вулиця почала формуватися аж у ХІХ столітті. І все було добре, поки до міста не прийшли комуністи , пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Після Другої світової війни вони охрестили Капушанську вулицею Перемоги.
Хоча в народі її й далі називали старою назвою, але тільки в 90-х роках, коли червоного монстра вдалося перемогти, вулиця отримала попередню назву.
Але ветеранам це не сподобалося, тому вони звернулися зі скаргою до тодішнього мера Сергія Ратушняка. І він вирішив, потураючи їм, повернути вулиці чужу радянську назву Перемоги.
Офіційно так вона називається донедавна. Але наразі питання Другої світової війни переосмислено, у Німеччині фашистів більше немає. Більше того, Ужгород там має міста-побратими, а німці з Дармштадту часто бувають у столиці Закарпаття. А війна у нас тепер своя – з Росією…
Та й справа зовсім не в фашизмі, а в історичній справедливості. Адже, скажімо, Петефі без проблем повернули колишню назву, ніхто навіть не думає називати її площею Сталіна. Або Собранецька. Ніхто ж не каже, що то вулиця Радянська.
Однак із Капушанською щось явно пішло не так.
І лише нещодавно завершилося обговорення проекту про повернення вулиці історичної назви. Всі ужгородці могли проголосувати на сайті міської ради за таку назву, яка більше до душі. Тож, врешті-решт, історичну справедливість відновлено і вулиця називається знову Капушанською.
Але що нам нині відомо про колишню Капушанську? Про таку, якою вона була раніше, а не таку, якою можемо побачити її зараз?
На жаль, не дуже багато.
Ось що пише у книзі «Ужгород відомий та невідомий» історик Йосип Кобаль:
«Збереглися лише перші 100-200 метрів вулиці, де й сьогодні стоять типові для кінця ХІХ – початку ХХ століття житлові будинки, магазини, кафе. На самому початку вулиці знаходився ужгородський «Мулен Руж». Далі, в глибині, з правого боку стоїть комплекс будівель сучасної обласної лікарні та пологового будинку. Своїм корінням він сягає ХІХ століття. У 1858 році будівля міської лікарні, що знаходилася на Орлиній площі (Петефі), уже не могла виконувати своїх функцій. Проте тільки у 1867 році на нинішньому місці місто придбало земельний наділ й будинок Мартона Фрідмана для майбутньої лікарні, а з 1870 року вона отримала вже статус публічної. У 1873 році до лікарні прийшов молодий амбітний лікар Ендре Новак, з іменем якого пов’язана ціла епоха (54 роки) її історії», – наголошує автор.
Ще одним визначним місцем Капушанської є «Білочка». Як же і коли вона з’явилася? Звели споруду у 1969 році. Тоді там був гастроном, а поруч – кафе, у якому одна з вітрин була обладнана під житло цих милих прудких тварин. Згодом неподалік з’явився ринок, який досі називають також «Білочкою».
Але перед тим, як на Капушанській з’явився гастроном, там був приватний сектор і жили люди, імена яких назавжди залишаться в історії Ужгорода.
Ось як описує цей район ужгородська журналістка і письменниця Тетяна Літераті:
«Ужгородці старшого віку ще пам’ятають вулицю Капушанську без радянської забудови на перехресті з проспектом Свободи. До того часу, як там побудували багатоповерхівки, запрацював великий продуктовий магазин, а в кафе «Білочка» почали вишиковуватися черги за морозивом, ця частина Капушанської була зовсім іншою. На місці нинішнього перехрестя з проспектом Свободи зеленів сад і буяв квітник Мігая Теке, котрий професійно займався квітникарством. Далі у бік «Білочки» проживала сім’я Ласота, а ще далі, на місці нинішньої багатоповерхівки із супермаркетом «Вопак» на першому поверсі, знаходилося велике цементне підприємство Вінце Нілаша. Вінце Нілаш у міжвоєнному Ужгороді був одним із найбагатших і найвідоміших підприємців. На своєму обійсті він заснував кілька майстерень, займався торгівлею, крім того, виконував будівельні підряди. Дивлячись сьогодні на старі світлини із зображенням підприємства Нілаша, відмічаєш, що виглядало виробництво технологічно доволі скромно. Однак на ті часи це було сучасне і велике підприємство, власник зумів заробити на ньомумільйони».
Отже, як бачимо, життя на Капушанській кипіло давно. Більше того, там не просто жили люди, а вирувала торгівля. Але чому місцеві підприємці обрали для ведення своєї справи саме цю вулицю? Відповідь знову ж таки дає Тетяна Літераті:
«Чому обрали для виробництва саме це місце? Та тому, що у ті часи це була околиця Ужгорода, яка чудово підходила для промислового виробництва. На Капушанській можна було придбати великі рівні ділянки. Навпроти уже діяла майстерня з ремонту техніки Чер Бейли (пізніше на цьому місці відкрив потужну ливарню зять Бейли Золтан Деметер, той самий, чиї кришки каналізаційних люків досі є на вулицях Ужгорода), згодом по сусідству відкрилася й меблева фабрика Іштвана Бегуна. Тобто ця частина вулиці Капушанської була таким промисловим осередком на краю міста», – стверджує вона.
Чим ще відома Капушанська? Передусім – одним з найдавніших кладовищ міста.
«Сьогодні воно поросло деревами, чагарником, травою. Доглядають лише окремі могили. – наголошує Йосип Кобаль. – Проходячи кладовищем, вже мало хто здогадується, що це – один з найдавніших цвинтарів Ужгорода, – наголошує він. – Пізніше одна з тутешніх вулиць так і називалася – Кладбищенська. Цікаво, що саме тут і в той же час історичні джерела згадують панську шибеницю, де вішали всіх тих, хто виступив проти феодала або завдав йому матеріальної шкоди. Здається, що кладовище виникло поблизу шибениці, а згодом перетворилося на місце поховання жителів лівобережної частини Ужгорода. Серед похованих тут зустрічаємо чимало відомих у місті імен».
Коли саме тут з’явився цвинтар – невідомо, але у записах міської управи ХІХ столітті місцина згадується як міське кладовище. Тоді воно було настільки великим, що за ним доглядав навіть штатний міський сторож. Він проживав на території цвинтаря у спеціальному будинку. Кажуть, що тяглося кладовище далеко, зокрема, туди, де зараз на проспекті Свободи знаходиться шістнадцятиповерхівка, колись були поховання.
А ще ужгородський історик згадує про бійню, якою власне свого часу і закінчувалася Капушанська.
«За кладовищем з обох боків вулиці тягнуться приватні будинки, зведені у міжвоєнний та повоєнний час. На самому кінці вулиці, на тодішній окраїні міста, у 1927 році була збудована найсучасніша на той час бійня, яка діяла донедавна. Саме сюди був перенесений тваринний ринок з нинішньої площі Богдана Хмельницького. Таким чином, живий товар просто переганяли через вулицю у бійню», – зазначив він.
Отже, не така вже й старовинна, але багата на історію вулиця й досі живе ніби у двох вимірах – колишньому та сучасному. І дивно, що справжню історичну назву повернули їй аж тепер.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
