Як закарпатська баба Анця усю правду про женську інтуїцію розказала…
Весна. Пригріло сонечко. Вийшла баба Анця мало погрітися під хатою. Сіла на лавицю. У хаті й так її ніхто не чув, а їй так говорити хотілося. Дід пообідав і ліг дрімати, онучка з однокласницею вже годину говорила по телефону, невістка пішла до подруги і забула повернутися, а син читав свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини». Баба знала, що поки все не перечитає, його краще не чіпати, й так не чутиме ні слова, бо для нього газета – свята справа, адже, як він сам казав, лише «Неділі» вірить, бо там не про бабські плітки пишуть, а про правду життя, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Тож на вулиці стара довго не сумувала. До неї швидко почали сходитись сусідки.
За кілька хвилин їх уже зібралося троє. І завели вони розмову про головне – жіночу інтуїцію.
«Ану вгадайте, – запропонувала Ержіка. – Ко до мене нині вичур у гості прийде».
«Пак ми не босоркані, жоно добра, – відповіла їй баба Анця.
А Юлішка одразу ж почала називати імена. Видно, така гра їй сподобалась.
«Митро Макринин. Они свиню недавно різали. Ковштолов ти принесе, – спробувала вона відгадати.
«Нєт! – весело усміхнулася Ержіка.
«Мигаль криволабий. Твуй дідо дрова му помагав колоти. Алдомаш принесе.
«Нет»
«Дюрі з присілка. Ун майстер на всі руки. Хижу перед Пасков ти білити буде!»
«Вот і не вгадалась! І не угадаєш. Бо ти го ще не знаєш!»
«А нашто товди звідалась?!» – розсердилася баба Анця.
«А я вашу інтуїцію перевіряла!»
«То на, кажи ми ко, бо дуже ми інтересно!» – продовжувала все ще відгадувати Юлішка. – Ачий якісь нові родственніки в тя ся появили?»
«Та нєт. Онук із Києва з цімбором у гості їдут. Тиждень у ня будут жити. Каже, што уд великого вароша уддохнути хочут, свіжим воздухом подихати».
«Но та й де туй інтуїція мала бути?» – сердито перепитала баба.
«Знаєте, жони добрі, – почала Юлішка. – У мене все предчуствіє було доброє. Айбо в мого діда ще ліпшоє. Кулько раз уд нього пряталам самогонку, усе ї находив. Так што є не лиш женська, но і мужська інтуїція».
«Не правда, – одразу заперечила Ержіка. – Ото в них, у п’яниць, просто нюх добрий, як у псу. Інтуїції они не мают. Вот я, наприклад. каждий раз чуствовалам наперед, кой муй ся нап’є. Дзвонилам му і казалам: «Ану позерай. Нині не мя хлепчися, ги паця, бо роботи дома повно. А ун товди все ся напивав. Я же чувствовала наперед. А ун ми не вірив. Дале на другий динь, кой гойкалам на нього, казав, што я у всьому винна, бо накаркалам. А я што – ворона оби каркати. Я просто всьо вперед вижу!»
Не сподобалося бабі Анці, що говорять подруги, у неї була інша думка
«Знаєте, жони, што ото ваша інтуїція – способность голови чуствовати гузицьов!»
«Не правда! – одразу заперечила Юлішка! – Вот зараз ти розкажу случай! Як попови, ти ся усповідаю, уллю ти всьо, што в ня на души вже много году і што досидь ночами ми спати не дає. Я свого Полія все ревновала. Ун файний, паскудник усе був. Но айбо я го не задарь ревновала, ун усе такий кугут був, што ні одну юбку не пропустив. Вот ми ся поженили і через тиждень ся напив і не прийшов думу спати. Я му допрос учинила! Ти з Маріков спав? Ун клявся, ож нет. Айбо я му не вірила. Через пугода упять ся напив і не прийшов думу спати. Я го звідала, чи з Оленов спав. Ун тоже всьо отріцав. А через гуд усьо ся повторило. Я псіховала, гойкала, ревалам, звідала, чи на сись раз із Пірошков спав. Но ун ся й на тот раз не удав. І так пройшло десь 20 году. А дале ся в нього трактор поламав і ун поїхав у Запоріжжя якісь лапчасті куповати. А до мене прийшов кум. Ми ся напили і переспалисьме. І на рано мене совість так гризла, як білка в лісі оріхи… а ото паскудноє чуство… Но кум ня успокоїв. Ун уповів, што муй Полі і з Маріков, і з Оленов, і з Пірошков діло мав. Но кой ун думу ся вернув, я му такий скандал устроїла, што всьо чибря в хижі перебилам. Тарілки, як НЛО, по кухні літали. І знаєте, што ун ми уповів?»
Усі затаїли подих.
«Кажи! Не тягни! Што ти казав?» – спитала Ержіка.
«Но так вот. Каже ми: «Ото ти сама виновата. Я би й не знав, што они хоть куму дают. Ти ми сама нарадила!» Та мені челюсть удвисла. Та як бим му не нарадила. Они такі курви, што з трьох сіл сусідніх до них чоловіки приїжджали. Я чуствовала, што й його на них може потягнути!»
«Дурна ти! – махнула рукою баба Анця. – Чоловік ти правду казав. Ти сама му пудказала, куди йти треба»
«А што ти ся Анцьо розумієш! – заступилася за подругу Ержіка. – У мене тоже добра інтуїція. – Я вот усе чуствовала, коли муй Іван зарплату пруп’є. Дале пару раз до нього на роботу ходилам гроші убирати замість нього, оби хоть дітям їсти було з чого купити. Но ун дале запрітив касирці давати ми. А ще я все чуствовала, што син си розфуфирену фрічку в жони найде. Позирайте, які дівки нині. Цицьки в них іскуственні, кліпки наліплені, нугті нарощені, а ще їм чоловіку настоящих подавай. Та які можут бути настоящі чоловіки, кой они не настоящі! Муй Пішта – один настоящий. І ото си куклу якусь найшов. Но та я то все му казала: «Синку, ти такий файний, розумний, добрий. Знай си ціну. Позерай добре. На кому ся женити, бери дівку роботячу, аж і не дуже файну». Но ун ня слухати не хотів. Я тепер на Чехах жоні на шуби та будюгови з чіпками заробляє, а она в банку сидит си за прилавком та улибаєся другим чоловікам. Што ото за робота – не розумію. Вот крумплі копати, коров доїти, цурря райбати – ото робота, а не сидіти з комп’ютером та цілий день очі строїти та касковати з клієнтами. Ото людям за такоє ще й гроші платят. А ще ся юй і зарплата не любит та чулувіка на заробітки послала. Бо каже, што хижу треба строїти, оби бути як усі люди. Но та ще в ня інтуїція все була на всі хвороби. Кулько раз своїм дітям та онукам казалам, оби ся тепло одівали, бо простинут, а они ня не слухали, усе послє того горячку мали».
Баба Анця довго слухала мовчки і не перебивала сусідку. Але раптом вона не стрималась:
«Кури ви тупі! – почала вона крутити пальцем біля скроні. – Ніяка ото у вас не інтуїція. Ото ваші голови хворі. Што ви си там напридумовували – не знаю, но чого ваша інтуїція лем на недоброє робит? Зашто вам не пудкаже, коли лотерею купити і міліон уйграти? Зашто вам не шепче, де добре гроші мож заробити? Зашто таких недобрих, як самі же кажете, чоловіку понаходилисьтеси, аж у вас така прекрасна інтуїція? Зашто они на заробітки їздять, а ви на базар возите яйця продавати, оби си дале штрімфлі купити та дітям топанки на Паску? Чого вам інтуїція не пудкаже, як розбагатіти? Добра інтуїція у тих, ко на крутих машинах їздит, ко заводи удкриває, ко на морях та океанах оддихає. Напридумовувалисьте си непонятно што і цілими днями туй сидите і обсмоктуєте плетьки. Ліпше газети читайте, а не кустки людям мийте. У вас нігда гроши не буде, бо ви нич для того не робите, оби були. Діти не мают што їсти, персти сосут, у черевах голодним чоловікам булькат ги вода в кориті, у холодильникови пусто, нічим ся вдавити, а в них інтуїція. Третьий гуд у одних чіжмах ходите, бо ні з чого другі купити. Не біда! Ото тоже інтуїція. На тулькосьте бідні, што дітям одяг не маєте з чого купити і ун росте разом з ними. У варош на маршрутці їдете на базар, бо даже на біцігільки не годнісьте заробити. Но та што, завто у вас інтуїція. Післячки ви, жони! Май легко струтити з себе вину за собственну лінь і глядати все когось винного… Ділом ся займіть наконєц. Не інтересно мені з вами. Давно я так у пусту час не тратила, як нині. Іду си ліпше думу та штось розумноє почитаю. Маю файну книгу, як розбагатіти. Син ми у Києві купив. І вам ражу май мало язиками чесати, а ліпше собов ся заняти!» – випалила подругам баба Анця і з гордо піднятою головою пішла додому.
