АНОНС. Чому у наших чоловіку склєроз на супружеський довг
Баба Анця – жінка–вогонь. Та й чоловіків вона любить. Щоправда, про любощі сильної статі вона вже давно забула. Але особливо тепер, навесні, коли прокидаються і природа, і любов у людських серцях, захотілося старій згадати молодість, тож почала вона залицятися до діда, загравати з ним, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Аби діяти більш хитро, вирішила порадитися з невісткою, розпитати, як вона зваблює свого чоловіка, тобто її сина.
«Слухай, дитинко, хочу з тобов поговорити», – звернулась вона до невістки, що традиційно увечері після роботи сідала читати газету «Неділя Закарпатські новини».
Молода жінка ліниво відірвалася від читання улюбленої газети і трохи невдоволено подивилася на стару. Але та нічого й не помітила і продовжила:
«А твуй чулувік регулярно ісполняє супружеский довг?»
«Но як вам казати, мамко. Ісполняє. Хоть і не дуже регулярно, айбо то в постели штось чинит, то грошима дає».
«Як ото грошима?» – здивувалася баба.
«Просто. Мені заробленоє давати – тоже супружеский довг. Так як ся Василь вертат із заробітку, має ми або заплатити за оті всі місяці, што не спав ізо мнов, а був на чехах. Деколи му ся не хоче, айбо по через раз платит».
«А у мого діда склероз на всьо. Лем коли пенсію забираю, пам’ять ся появляє, А тепер я буду знати, што гроші жоні давати – ото тоже супружеский довг. Яка ти розумна! Дякую, штось ня навчила! Йой, айбо біда ми з тим бімбовом старим! Я ще жона у соку. А йому вже нич не треба, лем оби лежати та пердіти на постели, та так голосно, ги би землєтрясєніє ся начинало, – почала баба бідкатися»
«Но та, мамко, а що би ви ще хотіли! У такі годи, ги кой у нянька вже главний супружеский довг – сміття з хижі унести, а ви би ще щось хотіли! – спробувала заспокоїти стару невістка.
«Пак айно, айбо я йому нігда не удказовала ні в чому – усе м му давала. А ун даже в молодості ся бідкав, што то голова го болит, бо перепив, то намереговався на роботі і не годен, то ся не добре чує, бо я на нього накричала, што в кума май великі крумплі уросли, ги у нас, то што слабий на поперек. Треба було пеню брати з нього, штрафи грошима. Видиш, де ми в молодості розум був? Я же жона на розхват була. Усі чоловіки в селі за мнов позерали, ухажовали, косички ми дарили на день народження та всякі там празники. Но я всім ся любила. Лице в ня було чистоє, щоки – челлені, гузиря м’яка, цицьки – великі…» – і тут баба замовкала, замислилась. – А ти нашто, дітино, ліфчик носиш? Пак у тебе цьицьки такі малі, што в тот ліфчик нішто класти, як прищики».
«А ви, мамко, нашто кошельок усе з собов носите. Вам тоже деколи нішто в нього класти», – різко відрубала невістка.
«І ото правда, – знову задумалася стара. – А вот у мене повна пазуха такої краси пропадає! І ніко про ото даже не подорєзває. Вот якось ся мені приснило, што іду я селом абсолютно гола. Лем у соломлянуй шляпі…»
Що ж відбувалося далі? На що ще в діда склєроз?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 5 квітня.
