Закарпатський політолог: Україна черговий раз балансує між перспективою суїциду і можливістю рухатися далі

[Total: 0    Average: 0/5]

Вибори цілковито підтвердили наш прогноз, зроблений минулого тижня: усе вирішилося у першому турі. Усі шукачі ідеального рішення розпорошили свої голоси між непрохідними і технічними кандидатами, і у другий тур вийшли клоун, що нагадує втомленого і зневіреного в усьому П’єро, та чинний президент, не менш втомлений, хоча і не зневірений. Далі все очевидно. Бо Володимира Зеленського і Петра Порошенка неможливо навіть порівнювати. Це як пластмасовий водяний пістолетик проти стратегічного бомбардувальника. Хтось, звісно, може піти проти Володимира Путіна з дитячою іграшкою, але адекватних людей у нас на порядки більше, пише газета «Неділя Закарпатські новини»

Інша справа, що другий тур, попри усю свою формальність, має все-таки відбутися максимально прозоро і переконливо – і для нашого електорату, і особливо для зарубіжних спостерігачів. Під зарубіжними маємо на увазі передусім російських, які дуже зацікавлено вдивлятимуться у нього з-за «поребріка»: дехто – зі щирою симпатією і співчуттям (таких там дуже мало, але вони є), більшість – зі зловтіхою, клацаючи зубами. Російський імперіалізм налічує кілька віків. Добра половина колишніх кандидатів плекали ілюзію про можливість якогось компромісу з ним. Їх наш виборець відкинув і висунув на перший план дещо іншу альтернативу.

Головним противником Петра Порошенка є навіть не Путін, а він сам. Виходець із бізнесового середовища 90-х, він є представником великого капіталу, який більшість українців люто ненавидять. Його перемога залежатиме від того, чи здатна ця людина змінюватися, долати власні помилки. У це хочеться вірити. Власне, ніякої альтернативи в даного політика немає. Головне, що він сам це прекрасно розуміє.

Жоден президент не зробив стільки для України, як він. Зробив і поганого, але і доброго теж. Другий у цьому історичному рейтингу – Леонід Кучма. Останньому вдалося переобратися на другий термін, хоча конкуренти у нього були значно серйозніші. Тоді він обіцяв, що після перевиборів ми побачимо зовсім іншого Кучму. Побачили – обпльованого, скомпрометованого касетним скандалом, але економічно 1999 – 2004 роки в історії сучасної України були найбільш вдалими і заможними. Багато хто досі згадує про ту добу з ностальгією.

Респект Володимиру Зеленському, що вивчив українську. В усьому іншому його кампанія відверто розчарувала. Рекламні ролики геть ні про що. Публічних виступів так і не було. Акула шоу-бізнесу панічно боїться шоу. Все звелося до «Слуги народу-3», який значно нудніший, коротший і поверховіший за перші два сезони. Але найбільше вражає головний посил серіалу: інфантильний президент ні на що не здатний, якщо його не опікає якийсь корумпований дядько – спершу прем’єр Юрій Чуйко, потім ще більш корумпований прем’єр Дмитро Сурков, відтак – окремі олігархи, а насамкінець – знову Чуйко. Це якась фрейдистська обмовка: за білим і пухнастим, але геть недолугим, завжди стоїть хтось брудний, зате ефективний. І без другого перший нічого не вартий. Схоже, що це стосується не тільки персонажу, а й його виконавця.

Україна могла би побавитися в усе це, коли стане стабільною і нічим не вразливою. Поки ж неприкаяний президент Голобородько став би для нас провідником у державне небуття. Він з перших днів перекреслив би усе зроблене за останні три десятиліття. Неможливо так легковажити самим існуванням держави, віддаючи її котові у мішку, якого тримають у пазурах цілком відомі інші зажерливі коти.

Україна черговий раз балансує між перспективою суїциду і можливістю рухатися далі. Порошенко – далеко не ідеальний лідер, він плоть від плоті нашого, так само хворого на всі можливі болячки суспільства. Він грішний, як усі ми. Він не кпить із себе святенника Голобородька. Зате щодо його геополітичної та етнонаціональної позиції немає жодних сумнівів. Із ним рух і надалі буде суперечливим, зате він таки буде, причому у цілком визначеному напрямку.

Весна вселяє надії і навіть тверду переконаність. Україна має пройти черговий крутий віраж, яких в нашій історії вже було незміряно. Суспільство дещо поляризується, але це не критично. Найгірші у цій ситуації байдужі люди, ладні пустити все на самоплин.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!
(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)