Ми вчили брехливу пропагандистську комуністичну історію, або Подорож закарпатця
Подорожі я люблю давно і щиро. Подорожі Україною – це не лише пізнання нових визначних місць, але й привід вивчити чи пригадати нашу славну історію, яку перекручували, спотворювали, але вона залишилася переможною. Адже перемог у нас було набагато більше, ніж нам намагалися нав’язати москалі та комуняки.
Минулого тижня нам пощастило побувати на Волині. Шість зустрічей із читачами організував для нас із дружиною Микола Мартинюк, за що йому щиро дякуємо. Фотосесії та пізнання тамтешнього краю дивували постійно. Краєвиди там зовсім інші, ліси соснові, земля піщана та болотиста, озер – не злічити… Та і люди там трохи інші.
По дорозі на Колки, де нас чекав черговий виступ, ми зупинилися біля пам’ятника героям Колківської республіки. А що таке Колківська республіка, до свого сорому, я не знав. Чув щось колись краєм вуха та і все. А виявляється, це ой і цікава історія! Виявляється, що у нас були не тільки Крути та Карпатська Україна!
Отже, коротко розкажу, точніше, перекажу дещо і Вам, шановні мої читачі. Бо це варто знати. Навесні 1943 року територія Волині знаходилася у глибокому німецькому тилу. Під контролем гітлерівського режиму перебувала ще вся Україна, а на наших теренах гітлерівські загарбники почувалися доволі впевнено. Ще тільки почали діяти перші підрозділи Української Повстанської Армії. Тому, мабуть, такою несподіваною була атака загону українських повстанців на волинське містечко Колки. Після бою з німецьким гарнізоном, який зі значними втратами був змушений залишити Колки, до старовинного волинського містечка вступив упівський загін на чолі з Миколою Костенюком – Олегом. Саме з цього часу і починається історія українського державного утворення на території Волині, яке незабаром назвуть Колківською республікою.
Повстанці не обмежилися захопленням лише Колок. За кілька тижнів вони встановили контроль над кількома прилеглими селами, вибивши з них німців або тих українських поліцаїв, які не побажали перейти на бік УПА. Поступово територія повстанської республіки розширювалася. Хоча вона не була стабільною, але майже весь час охоплювала понад двадцять довколишніх сіл. А були часи, коли під контролем адміністрації Колківської республіки знаходилося до чотирьох десятків населених пунктів, розташованих на території Волинської і Рівненської областей. На контрольованій українськими повстанцями території була своя адміністрація, діяла українська влада з усіма її атрибутами. У Колках була організована своя поліційна станиця і власна жандармерія. Працювали млин, хлібозавод, молокозавод, організували шпиталь, і що головніше – кілька військових шкіл. Тоді ж, влітку 1943 року, запрацювала навіть польова друкарня, в якій випускали листівки, брошурки і так звані «летючі газети». У цій друкарні надрукували й одну книжку – «Буквар».
Колківська республіка була справді Українською державою, розташованою на території майже дві тисячі квадратних кілометрів серед окупованої німецькими фашистами землі. Але не єдиною. За прикладом Колківської виникла Деражнянська республіка на території Рівненщини, повстанські державницькі утворення на південній Волині, Тернопіллі і в Карпатах. Такою ж повстанською республікою була і Волинська Січ, яка діяла на території сучасного Турійського району. Саме вона прикривала із Заходу Колківську республіку. Але моє покоління про це ніколи не чуло. Ми вчили брехливу пропагандистську комуністичну історію, яка виховувала манкуртів та рабів, що їх називали новими радянськими людьми.
Зафіксовано, принаймні, вісім спроб німців розвинути в різні місяці наступ і проникнути на територію Колківської республіки. Але попереджені розвідкою про рух ворожих колон бійці УПА організовували засідки і оборону сіл, завдаючи ворогу чималих втрат у живій силі й техніці.
Республіка на берегах Стиру, незважаючи на суворий воєнний час, жила повноцінним, хоч і напруженим життям. У вересні розпочалося навчання у кількох школах, протягом вересня -жовтня відгуляли до десятка весіль. Але незалежний український острівець муляв очі фашистам. Після неодноразових локальних спроб прорватися до столиці республіки вони розробили масштабну операцію її знищення. Наприкінці жовтня 1943 року розпочався масований наступ з чотирьох боків. Проти повстанських сил, які нараховували кілька тисяч бойових одиниць, кинули цілу дивізію з танками і артилерією. Першого листопада розпочався інтенсивний артилерійський обстріл і було проведено перше бомбування з повітря. А 4 листопада над Колками з’явилися відразу п’ять чи шість літаків. Від скинутих ними бомб містечко спалахнуло, наче одна велика свічка. Одночасно посунула потужна танкова колона. До вечора містечко Колки, як колись на початку ХVІ століття після татарської навали, знову було повністю стерто з лиця землі. Загинули і понад півтисячі мирних жителів, які не встигли втекти до лісу.
Все ж ті, хто уцілів після жорстокого бою, на чолі з сотенним Максимчуком – Стрілкою відійшли до села Комарове. Четвертого листопада, як вважається, Колківська республіка перестала існувати. Але, по суті, її продовженням стала хоч і менша за територією Комарівська республіка, яка за деякими свідченнями проіснувала до середини грудня. А близькі до Комарового села повстанці покинули лише під натиском фронтових німецьких частин, які з’явилися тут у січні сорок четвертого.
З приходом других совітів розпочалися репресії над захисниками Колківської республіки. Влітку 1944 року відбувся показовий процес над понад сотнею повстанців, які захищали саме Колківську республіку. Трибунал НКВД засудив більшість їх до смертної кари, частині довелося пройти через ГУЛАГ у Воркуті, Норильську, Мурманську, на Колимі.
Усе ж витравити пам’ять про цей непокірний острів і символ боротьби за незалежність України не вдалося.
Колки можна поставити у той ряд, де стоять Батурин, Крути, Базар, Красне Поле. Героїчні Колки – це наш важливий аргумент у боротьбі за справжню Україну. Це аргумент у патріотичному вихованні молоді. Це тема для нових романів та фільмів, які, безперечно, будуть зняті на високому професійному рівні і додадуть слави нашій нації та сили нашій армії.
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
