Як закарпатець хотів стати богообраним за 2 мільйони доларів
Нарешті довгоочікуване весняне тепло викликало цвітіння аличі, абрикосів та магнолій. Ніжно-рожева та біла краса і неповторні аромати додали людям натхнення, бажання жити та творити добро. Вилетіли бджоли, загули над квітками і понесли перші краплини меду у свої вулики. Співають коти, іржуть коні, мукають корови, молодь поспішає на вечори відпочинку у клуби та ресторани – усе радіє сонцю і прагне продовження свого роду. Адже коли, як не у квітні, найкраща пора для таких дум і прагнень! – пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Але, як показують події, що про них піде мова нижче, активізуються у цей час не тільки комахи та тварини, не тільки молоді та творчі люди, але і всіляких мастей шахраї та злодюжки. Так сталося, що у один і той самий день минулого тижня двоє моїх добрих знайомих отримали «листи щастя». Почну із чоловіка, назвемо його Петром, щоб дотриматись правил етики і не викликати нездоровий інтерес до особистості непересічного і унікального у своєму роді чоловіка. Тож до суті справи.
Петро досить часто перебуває у скруті. Пенсії, яку він нещодавно почав отримувати, не вистачає катастрофічно. Отож чоловік постійно знаходиться у стресовому стані та вірить, що якщо не Бог, то наступний президент допоможуть йому вирватися із тенет бідності. Самий він, як продукт радянської системи, жодних спроб покращити становище не робить. Адже комуністи виховували людей так, що ініціативу проявляти боялися всі, бо за неї карали. Особливо, якщо та ініціатива стосувалася грошей.
Певно, один із кандидатів у авторитети вирішив таки опуститися до простого смертного Петра і послав йому не шматочок сиру з неба, а електронного листа невідомо звідки. Але конкретного таки листа від «працівника одного із індійських банків», як було сказано там. А радянські люди, як наш Петро, звикли вірити всьому написаному. Тож чоловік кілька діб не спав, ходив підтанцьовуючи і вірячи, що невідомий йому працівник невідомого банку чужої країни вирішив допомогти саме йому, адже більш нужденного і такого, який понад двадцять років мріяв про той самий шматочок багатства, у світі більш нема. А чоловік пропонував отримати майже два мільйони доларів іменем Бога для добрих справ, на які здатен тільки наш Петро і ніхто більше. Жодної підозри у мого знайомого чоловіка не виникло. Навпаки, він так увірував у свою «богообраність» для здійснення божих таки справ на землі, що пересварився майже з усіма друзями, що пробували його повернути на грішну землю. Дехто з нас раніше вже отримував подібні листи і знав, що наступним кроком благодійника буде прохання відкрити рахунок у тому ж таки банку і покласти на той рахунок якусь мінімальну суму, наприклад 500 доларів. Але Петро нічого чути не хотів. Адже основним аргументом, який мав переконати усіх нас, була електронна адреса, з якої прийшов лист. А там чітко вказано: банкделі-равлик-джімейл-ком. Така адреса, на думку Петра, грала роль у його уяві більшу, ніж мокра печатка на постанові Кабінету Міністрів…
Чим усе закінчилося? – спитаєте ви. А нічим. Ще нічим. Благодійник написав, що молиться за Петра, бажає йому сил і здоров’я, і чекає копії паспорта, ідентифікаційного номера та чіткої адреси місця проживання. Можливо, Петро уже все це відправив адресату, але нам зізнатися не бажає. Що ж, благородна справа порятунку цього світу лежить у руках кожного з нас.
Далі буде…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
