Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 24 квітня
День на Закарпатті був багатим на події.
25 будинків без захисту від повені.
У селі Ганичі на Тячівщині 500 метрів берегу гірської Тересви залишили без протипаводкової дамби.
Тому зараз річка тече просто городами місцевих жителів. Люди бояться: щойно вода підніметься, берег розмиє, і будинки опиняться під загрозою зсуву.
Більше – у сюжеті телеканалу “Сіріус”.
Хоч Ужгород прекрасний у будь-яку пору року, та в період цвітіння дерев він справді особливий.
Ось як тепло відгукуються туристи, з якими вдалося поговорити журналісту газети «Неділя Закарпатські новини», про місто:
«Обов’язково треба це місце відвідати всім! Раджу! Японія відпочиває! У нас в Україні – своя Японія, вона – в Ужгороді! – запевняє Світлана Панько з Києва.
«Сакурова алея – краса, яку неможливо описати словами. Побачити це місце на власні очі варто в будь-якому випадку, а ще краще зробити кілька десятків-сотень фотографій. Єдина проблема полягає в тому, що буває досить складно «підловити момент» через погодні умови. Зараз сакури є в багатьох містах, але ніде ці дерева не виглядають так колоритно, ніде немає такої особливої атмосфери, як в Ужгороді. Тут вони найкращі!» – стверджує Ганна Харлан зі Львова.
В Україні за півроку ліки у середньому подорожали на 6,7%.
Ціни зросли як на імпортні, так і вітчизняні медикаменти, передає Держстат.
Так, цьогоріч у лютому вітчизняні антибіотики коштували 16,5 грн за 10 таблеток. Це на 7,7% більше порівняно з вереснем 2018-го. Імпортні додали 4,2%. Їх продають у середньому по 106,1 грн за 10 таблеток, пише gazeta.uа.
Вітчизняні судинорозширювальні засоби додали 3,08%. Подорожчали до 10,3 грн. Імпортні зросли в ціні на 2,4% – до 48,7 грн за 10 таблеток.
Подорожчали жарознижувальні та знеболювальні препарати. 5,7% додали вітчизняні, 16,5% – імпортні. Ліки у середньому коштують 8,03 грн і 15,4 грн відповідно.
Михайло Годинець, очільник Закарпатської федерації Шидокан-карате, став найкращим на професійному турнірі з кікбоксингу в Японії у категорії 90 кг.
Про перемогу спортсмена у соцмережі повідомила його дружина Ірина. “Михайло Годинець перемагає на професійному турнірі з кікбоксингу в Японії (категорія -90 кг). Цей турнір присвячено 50 річниці Соено Доджо” – йдеться у дописі, пише mukachevo.today
Михайло разом з дружиною Іриною пропагують в обласному центрі Закарпаття спорт, здоровий дух та здоровий спосіб життя. Для них спорт – їхня основна діяльність. Вони не тільки тренуються й виступають на змаганнях, а й тренують інших.
Михайло – чемпіон світу, очолює Закарпатську федерацію Шидокан-карате, і відповідає за розвиток бойових мистецтв по всій країні – право на це він отримав від голови світової федерації.
На святковому столі у Христини Горват не тільки домашня паска, але й домашня ковбаса, або ж пікниця, як називають її на Закарпатті, пише газета «Домашня кулінарія».
Як правило, її готують того ж дня, коли ріжуть свиней. Бо ж усе необхідне під руками: і м’ясо, і сало, і кишки. Та оскільки пані Христина давно поросят не тримає, то необхідні інгредієнти купує на ринку.
Каже, що спеціального рецепту не має, все бере на око. Десь 2 кг нежирного м’яса і трохи свіжого сала пропускає через м’ясорубку з великими отворами, додає приблизно 1 ч. ложку чорного меленого перцю, 3 ч. ложки паприки й 6-7 зубчиків часнику. Для наповнення кишок використовує спеціальну насадку-«шприц» для м’ясорубки. Наповнену фаршем кишку перев’язує ниткою через кожні 20-25 см. «Після вивішую пікницю на жердину і ставлю її в прохолодне місце приблизно на добу, щоб із неї стік зайвий жир, – ділиться процесом приготування м’ясного делікатесу виноградівка. – Наступний етап – коптіння. Років з десять тому чоловік зробив у дворі невелику коптильню, тож вона дуже нам стає в нагоді напередодні свят. Коптимо дві-три доби. Для розпалення вогню найкраще брати поліна з фруктових дерев – сливи, вишні, яблуні, їх дим найкраще підходить для м’яса».
Новини про співпрацю реабілітаційного центру бурих ведмедів у Національному природному парку «Синевир» з іноземними партнерами вже не рідкість. За останні роки «Синевир» завдяки ініціативі й зусиллям директора Миколи Дербака істотно розширив діапазон інтернаціональних зв’язків. Однак звістка про те, що в центрі опікуються не тільки ведмедями, а й левами, все ж здивувала. Співробітник центру 30-річний ветеринар Михайло Маслей (на знімку) з ведмедями має справу щоденно, а от з левами, мабуть, — уперше. Але саме йому довелося нещодавно побувати у відрядженні в Африці, щоб доправити туди цих тварин, пише Голос України.
— Карпатські ведмеді й африканські леви. Між ними мало спільного. Як так сталося, що вам довелося супроводжувати цих тварин до Південно-Африканської Республіки?
— Скажу одразу: розширення зв’язків із зарубіжними колегами дає неабияку користь, зокрема щодо обміну досвідом. Це стосується і співпраці з Благодійним фондом «Міжнародна організація Лоренса Ентоні». Саме з двома представниками цієї організації Лайонелом де Ланче та Анею Масяч, яка була й за перекладача, я побував на Африканському континенті.
— І з левами…
— Так. Супроводжував з України на південь Африки чотирьох левів. Туди, де їхня, так би мовити, справжня батьківщина і де вони почуваються королями серед різних видів тамтешніх звірів. А передувала цьому копітка робота. Тричі виїжджав у місто Самбір сусідньої Львівської області, де «царів звірів» утримував приватник, який добровільно забажав їх позбутися.
Спочатку я лікував тварин, а перед від’їздом провів вакцинацію і, звичайно, анестезію. Дорога була довгою. Відлітали ми з «Борисполя», а потім на пасажирському літаку дісталися турецького Стамбула, де здійснили пересадку на лайнер, на якому прилетіли у Порт-Елізабет Південно-Африканської Республіки. Потім був ще один переліт — цього разу на малому літаку до парку Кракахома, де вже довелося приводити звірів до тями. Там співмешканцями левів з України стали не тільки їхні родичі, а й носороги, антилопи, гепарди, буйволи, жирафи, велика пташина братія. Скажу, що на самопочутті «українського левового десанту» тривале транспортування негативно не позначилося. Як, між іншим, і на особисто моєму, хоча довелося різко змінити клімат.
В Ужгороді цвіте гліцинія.
В Ужгороді ця дивовижна рослина щороку квітне над скульптурою Божої Матері біля римо-католицького костелу святого Юрія, що на вулиці Волошина. Крім того, цвіте вона на вулиці Робочій, у Ботанічному саду та в різних частинах міста на приватних подвір’ях.
Проте її багато і на інших вулицях міста та й загалом у всій області.
Родом вона, як і сакури, із Японії. На батьківщині гліцинії на її честь влаштовуються навіть фестивалі. Найбільшій рослині, яка росте у парку квітів Асікага в Японії, 150 років. Вона займає 1990 квадратних метрів і вважається, що висаджено її було приблизно у 1870 році. Хоча гліцинії виглядають як дерева, насправді це ліани.
А в нас гліцинія хоч і не національна квітка, але досить розповсюджена і популярна.
Квіти деяких сортів їстівні, і навіть можуть бути використані для виробництва вина. Інші, кажуть, можуть бути токсичними.
Тому все ж краще милуватись красою, ніж куштувати її на смак.
Як повідомляють в У ДСНС в Закарпатській області, 24 квітня o 08:10 надійшлo пoвідoмлення прo пoжежу на вул. 1-гo Травня, щo в смт Вишкoвo Хустськoгo райoну. Гoрів житлoвий будинoк місцевoї 82-річнoї жительки.
Для ліквідації пoжежі дo місця булo направленo вoгнебoрців державнoгo пoжежнo-рятувальнoгo пoста, щo дислoкується у данoму населенoму пункті та 10-ї державнoї пoжежнo-рятувальнoї частини м. Хуст. Усьoгo працювалo дві oдиниці техніки та 7 чoлoвік oсoбoвoгo складу.
О 08:35 пoжежу на плoщі близькo 70 кв. м. вдалoся лoкалізувати, ліквідація ж тривала дo 01:10.
У хoді гасіння пoжежі вoгнебoрці виявили тілo власниці пoмешкання.
Причина займання та завдана матеріальна шкoда встанoвлюються.
На ринках Західної України з’явилася перша суниця садова (полуниця) від місцевого виробника. Господарства розпочали збирати ягоду в теплицях ще тиждень тому, а комерційні партії почали надходити на ринок напередодні Великодніх свят, пише agronews.ua
Фахівці «Інфо-Шувар» повідомляють, що цього року виробники Закарпаття вийшли на ринок, мінімум, на тиждень раніше, ніж рік тому, фермери розраховують на підвищений попит напередодні Великодніх свят. Ймовірність того, що ці сподівання виправдаються є дуже високою.
По-перше, як вже повідомлялось, українці почали більше їсти ягоди поза сезоном, тобто, загальне споживання суниці зросло. На ОРСП «Шувар» свіжа імпортна суниця досить успішно продається ще від початку зими. По-друге, український споживач є доволі патріотичним, він завжди віддасть перевагу вітчизняній продукції. Тим більше, ціни на старті цього сезону є навіть нижчі, ніж рік тому.
