Кіт виліз із мішка
Її побудовано за усіма законами шоу-текстів – стенд-апів, тостів, епітафій (особливо згадується поминальне слово Остапа Бендера на могилі Паніковського) тощо. Спершу трохи про себе і про сина, потім – усе ширше і ширше – охарактеризовано усіх присутніх.
Схоже, що і далі все в Україні розвиватиметься за принципом Show must go on! Дуже характерні прикінцеві репліки, якими обмінялися спікер і президент: «Було весело» – «І це тільки початок!». Через шість годин оголосив про свою відставку прем’єр – очевидно, вже втомився сміятися. Тож усі прикінцеві кадрові призначення Петра Порошенка – коту під хвіст. Наступник здатний легко змести їх, як пішаків з шахівниці. Правда, така чарівна сила діятиме доти, доки не вивітриться рейтинг у 73%.
Україна входить у нову зону турбулентності. Якщо попередні три роки були маленькою добою застою, такою собі брежнєвщиною на український лад, то тепер знову все починає рухатися. У планах нової владної команди (більшість якої все ще лишається у тіні) – прочистити Авгієві конюшні, спрямувавши у них найближчу річку. Конюшні захаращувалися упродовж усіх двадцяти восьми років незалежності, чистилися тільки спорадично і символічно (пару люстрацій), вони стали настільки мафіозними, що Європа вже махнула на нас рукою, а Україна стала найбіднішою країною субконтиненту, випередивши навіть сусідню Молдову, адже тут усе найсмачніше діставалося мафії, яка паразитувала навколо престолу. Тепер прийшов Андерсенів хлопчик і заявив, що король голий. Після нього це стали повторювати усі. Сказати таке перший раз – подвиг, повторити – вже банальність.
Новий Президент і далі міниться на очах, як листівка-переливашка. Колись вони були дуже популярними: дивишся на неї під одним кутом – зайчик, а під іншим – вовк. Пан Володимир (сам вимагав звертатися до нього без по батькові) то посміхається, то демонструє гострі зуби. Він балансує на тонкому лезі, бо від народної любові до народної ненависті – один-єдиний крок.
Мир для України – це те, чого прагнуть не 73, а 100%. Мир на українських умовах. Українці по один бік від лінії розмежування мусять домовлятися з тогобічними українцями, бо вичавити звідти російські війська можна тільки спільними зусиллями. Отже, ідеться про якусь автономію для окремих районів Донбасу – бодай тимчасову. Відтак – про принципове піднесення життєвого рівня в Україні, бо тільки цим шляхом можна повернути Крим. Україна буде або з олігархами, або з Кримом.
Порошенко посивів за перший рік свого президентства. Внутрішня сивина Зеленського відчувається вже зараз. За якісь два місяці він може досягнути такого рівня концентрації владних важелів у власних руках, якого не було у жодного попередника. Якщо ще звертатиметься до механізму всенародного референдуму (правда, для цього потрібен окремий закон), така влада просто стане абсолютною – але тільки доти, поки народ симпатизує йому. Це буде така собі диктатура пролетаріату – тільки не у більшовицькому варіанті, а в якомусь іншому. Злидарі нині становлять більшість українського електорату. Володимир Зеленський заявляє, що прийшов, аби зменшувати цей прошарок. Тобто він у кінцевому підсумку рубатиме сук, на якому сидить, і потребуватиме іншої опори.
Поки же все справді весело. І ще тривожно. Політичне життя стає все більш ірраціональним і у перспективі – репресивним. Виборці Зеленського хочуть услід за Тарасом Шевченком, щоб полилась кров ворожа у синєє море. На зміну війні з Росією насувається новий, вже внутрішній конфлікт. Україна ніколи вже не буде такою, як раніше, бо просто підійшла до межі…
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
