Вітчим знущався над матір’ю на очах у сина. Ніхто не думав, що все закінчиться саме так…

[Total: 1    Average: 2/5]

Юрій знав, що буде робити, коли прийде міліція. Він не міг дивитися на вітчима, який вже не подавав жодних ознак життя. За мить перед його очима промайнули ті жахливі 13 років, які він провів із вітчимом. Страшні побої, знущання та приниження. А ще й приниження матері, яке пережити було найважче…

Вітчим міг якусь чергову коханку привести навіть до себе додому. І при цьому при всіх обізвати матір шльондрою. Ні, він не пиячив – він був цілком тверезий, коли таке робив. Юрко дуже любив матір – як міг, оберігав її. Але як було її уберегти від такого тирана, який не давав їм зробити зайвого подиху в цій хаті? – пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

А тим часом вітчим із якоюсь дивною, незбагненною насолодою знущався над матір’ю на очах сина, а на її очах – над ним. Міг будь-якої миті виставити матір на мороз. І Юрко тоді тишком, крадькома від вітчима, викрадав теплі речі із будинку, щоб мати могла вдягнутися та піти ночувати у хлів. А міг і його запрягти у дуже важку роботу, тоді ніякі благання матері не допомагали. Причому  він ніколи і не давав на дитину матері жодної копійки.

Але ж вони жили в його хаті – тому ніби й самі були його власністю! Скільки разів мати поривалася кудись від цього нелюда втекти. Але й не мала куди тікати – у матері вдома було ще двоє дорослих сестер.

Одного разу мати все ж таки наважилася на втечу. Вона вичекала, коли вітчим пішов на гульки. Знала, що зазвичай це в нього триває тиждень. І тоді вона взяла тільки все найнеобхідніше – і вони поїхали до міста. Здавалося, шо цього разу їм таки поталанило і вони опинилися нарешті на волі. Мати вже встигла навіть влаштуватися на роботу вахтеркою – в одну із швейних майстерень міста. Вахтеркою – щоб вони мали бодай, де ночувати.

Але вітчим їх згодом вистежив. І якось приїхав до них – прямо на нічне чергування. Вовчий нюх у нього був справді! Він схопив матір за волосся і кинув її на підлогу. Сказав: якщо вона не повернеться, то переламає Юркові ноги. І тоді вона буде доглядати інваліда все життя. То хай вибирає, що для неї краще.

Мати йому одразу ж повірила, бо знала, що вітчим здатний і на таке. Дивні у нього були уявлення про любов. Дружину він вважав рабинею, яка повинна йому служити без жодного докору. Він не гаяв часу на якісь, як він сам казав, дурні розмови. Силоміць заштовхав Юрка в машину, тож мати мусила піти слідом. Іншого виходу в неї просто не було. Хтозна, чи допомогла би їй міліція.

Юркові тоді було 10 років. А ще через сім років між ними спалахнула жахлива сварка. Він сказав, що якась чергова його коханка буде в них жити. А мати із сином повинні спати у хліву. Це був жовтень. На дворі стояли перші заморозки. Мама дуже непокоїлася за Юрка, бо він останнім часом почав кашляти.

Ще тільки ночівлі в хліву йому і не вистачало. Мало того, що вона не має грошей на ліки. І не має змогу покласти сина в лікарню, бо вітчим це суворо заборонив робити. Юрко вперше бачив матір такою розлюченою. Із подивом помітив, що вона зняла кулаки на чоловіка. Це було щось нечуване! Мати боялася навіть крикнути у відповідь. Та що там казати – вона навіть плакати боялася перед вітчимом!

–  Усіх вас приб’ю – і тебе, і її! – кричала зараз матір.

Юрко почав її зупиняти, але вона посунула на батька. Вона й сама ще не знала, чим  це все може закінчитися. Адже що могла заподіяти кривднику така тендітна жінка? Зате він міг поламати їй хребет за такі слова. Юрко намагався обійняти матір і шепотів, що поїде через рік-два на навчання і забере її із собою.

Але мати, здавалося, вихлюпнула усю кривду, яку вона ховала в серці все життя. Юрко навіть незчувся, коли вона схопила до рук велику гирю і кинула нею в чоловіка. Гиря потрібна була для того, щоб купувати корм для худоби – адже батько завжди сумнівався, чи йому продали саме стільки зерна, скільки він хотів.

Гиря полетіла йому в голову. А відвернутися батько не встиг. Мама заточилася від жаху – послизнулася і впала на доріжку. А потім втратила свідомість.  За півгодини приїхала «швидка». Вітчима забрала вже мертвого. А матір повезли у реанімацію. Навіть коли вона вийшла із шоку, почала плутати факти. Вважала, що її синові 12 років. А іншим разом казала, що він є її братом.

Юркові спочатку дуже гірко було за цим стежити. Але потім він надумав, що, може, це й на краще. Вбивство вітчима він візьме на себе.

Йому одразу ж повірили правоохоронці. Бо всі знали, що багато років поспіль відбувалося у їхній хаті – це ж не день чи два, а впродовж більше як десятиліття. Адвокат виявився напрочуд порядною людиною. Налягав на тому, що Юркові тільки 17, що він жив у жахливих обставинах.

Спочатку мова йшла про те, щоб відправити Юрка в колонію. Але в нього на руках залишалася ще дуже хвора мати. Тож йому дали строк – умовно. Хоча ця кримінальна справа і тягнулася за ним потім впродовж усього життя. Не кажучи вже про те, що коїлося в його душі. Йому часто хотілося напитися і забутися. Тільки мама не давала йому це зробити. Вона стала просто-таки дитиною, за якою треба і доглядати, і відігрівати любов’ю. Але поступово й до неї повернулася віра в життя.

Юркові такі були дорогі ці години, проведені з матір’ю, цей спокій і любов, яких він так і не зазнав у дитинстві. А згодом він одружився на симпатичній дівчині Галі. Його життя потроху почало наповнюватися маленьким щастям. Але тільки тоді, коли в нього народилася донечка, спомини почали відпускати його. А мати перетворилася на таку ніжну, таку турботливу бабусю, що Юрко тільки щасливо посміхався, коли бачив, як вона упадає біля своєї внучки.

Ганна СВИРИД, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.