Як блискавка вказала закарпатцям на золото
Ми того дня вибирали картоплю в полі. Небо враз затягнуло хмарами. Але нам дуже хотілося вже якось завершити свою роботу. Бо у нас іще і так було ще вдома багато клопотів. Нам залишилося щось 5 чи 6 рядочків, коли на землю полив дощ. А потім почало враз дуже гуркотіти та блискати. Ми поховалися в кущі – накинули над ними клейонку і так стали перечікувати грозу, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Але тут раптом побачили, як блискавка влучила у потічок – лиш за кілька кроків від нас. Це було красиве і водночас жахливе видовище. Згусток електрики над землею. А згодом дощ ущух. Ми ще довго не наважувалися підійти до того місця, куди влучила блискавка. Дерево біля цієї місцини було геть зруйноване вогнем. Кілька гілок з правого боку – і зовсім обвуглені.
Але ми побачили, що із потічка стирчить якийсь сталевий предмет – щось на зразок залізної валізи. Цей предмет, мабуть, уже довго пролежав собі у землі, бо був дуже з’їдений іржею. Можна собі уявити, як довго – якщо поверхню металу час проїв аж до дірки. Але всередині так званого чемодану було золото. Воно виблискувало на сонці – наче у ювелірному магазині.
Мабуть, все-таки це був скарб. Можливо, його закопали колись і справді надійно – дуже глибоко. Але потічок або ж і колишня річка змінили своє русло і – година за годиною, день за днем – підмивали цей скарб. Аж поки його не викинуло на поверхню.
У так званому чемодані було тільки кілька монет. Але скидалася на те, що він колись увесь був заповнений золотом чи якимось коштовностями.
Це було ще за радянських часів. Тож продати таку штуку легально було майже неможливо. Ми мусіли звернутися у державні органи. І нам виплатили якісь відсотки.
Але скоро чутки про скарб розлетілися усім селом. І люди стали тихцем копати у цьому місці. Проте більше нічого цінного не знаходили. Можливо, земля ховала скарби від них. Адже є багато легенд про те, що золото здатне ховатися у землі.
Василь МИРОН, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
