Закарпатець обікрав даїшника. Взяв собі гріх на душу
Маю я один такий дуже вже давній гріх на душі. Одного разу я обікрав даїшника. Я вже зараз пенсіонер. А тоді був ще неодруженим. Їхали ми з другом до родичів його нареченої – в інший район. Бо все це було якраз напередодні його весілля. Ми тоді зовсім не поспішали, бо часу мали вдосталь. Швидкість не перевищили, документи були в порядку. Але хіба даїшникам можна було донести якусь правду? – пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Зупинив він нас, причому не на центральній дорозі. Але згодом до нас таки дійшло – чому це сталося на сільській дорозі. Бо не встигли ми навіть привітатися, як відчули, що той даїшник вже добряче набрався.
Запах просто збивав нас із ніг. Ми зрозуміли, чого він зупинився на узбіччі. Боявся, що зробить аварію. Де такому розвезеному їхати?
Але свої права пам’ятав ще чудово. Тож почав вимагати гроші – ніби за порушення правил. Я зірвався:
– Ніякі правила я не порушував! І крапка!
Але в даїшника вистачило сил, щоб записати мій номер у свій блокнот. Я чудово знав, чим це може закінчитися. Тим більше що він був ще й при званні.
Але тут я побачив за склом гаманець даїшника, який був геть набитий купюрами. Сказав, що мені треба терміново відлучитися в кущі, тому хай трохи мене зачекає. Сперечатися з ним залишив свого друга. За ці кілька хвилин між ними зав’язалася ледь не бійка. Двері в машині даїшника були відчинені. Тож я без усяких перепон проникнув у салон і відкрив той ущерть набитий гаманець, взяв звідти дві найбільші купюри. Повернувся до розмови зовсім умиротвореним.
– Так! – сказав я, підвівши догори вказівного пальця. – Ми дуже поспішаємо. Маємо владнати справи з весіллям. А це, як ви й самі розумієте, дуже важливо. Тому нате вам гроші – і щасливої дороги!
Даїшник аж злякався – це ж який великий хабар йому пропонують за якісь там дрібні порушення правил дорожнього руху. Та що там – порушення, ніяких порушень не було і в помині.
– Беріть! Беріть! Ми сьогодні щедрі! – заспокоїв я його совість, яка щойно почала прокидатися. – Як-не-як, весілля буде в людини. Вважайте, що це вам подарунок від нареченого.
А потім – про всяк випадок – я вирвав із його блокнота аркуш зі своїм номером. Але даїшник і не пручався. Він розцвів у щасливій п’яній усмішці і помахав нам рукою. А тим часом мій друг дивився на мене, як на останнього дурня.
Тільки тоді, коли ми вже поверталися від родичів мого друга, я зізнався йому у скоєному. Він спочатку довго реготав. А потім ми почали гадати, чи здогадається даїшник про те, що в нього зникли з гаманця два папірці.
Я все чекав «листа щастя» від ДАЇ. Але потім зрозумів, що п’яний даїшник був настільки пришелепкуватим, що запросто міг і не помітити зникнення грошей. Та, мабуть, він їх особливо і не рахував. А коли й порахував, то кого йому було карати. Навряд чи він тоді був у такому стані, щоб пригадати мій номер. А папірець із його злощасним записом я одразу ж викинув у сміттєвий бак, який трапився на дорозі.
Тож і іншим раджу – коли вже у вас так настирливо вимагають хабар, чого б його не дати коштами того ж хабарника? Тих грошей у цих покидьків і так ціле море! Хіба вони помітять зникнення якихось кількох крапель у цьому морі?
Василь ПОПОВИЧ, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
