Як мукачівець із ужгородцем обчистили жінку

[Total: 0    Average: 0/5]

Молодик почекав, коли хазяйка піде, відмичками відчинив двері і разом зі знайомим обчистив квартиру

Справа тягнулася досить довго і була доволі заплутаною. Але суть її зводиться до того, що двоє молодиків, один з яких уже мав судимість за наркотики та за крадіжки, вирішили поживитись за чужий рахунок, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Микола та Іван (імена з етичних міркувань замінено) вирішили обікрасти ужгородку Катерину. Обидва вони ніде не працювали, а Іван мав за плечима  чималий кримінальний досвід, втратив дружину та виховував двох дітей. Останнім часом він був на заробітках у Києві, але додому, на Мукачівщину, теж приїжджав.

Того дня він разом зі своїм шовгором та знайомим і ще одним хлопцем, якого використали як водія, поїхали в один із районів Ужгорода, ніби забрати речі іншого заробітчанина і передати йому до столиці. Вони на сходовому майданчику помітили Катерину, яка виходила на вулицю. І в цю мить Іванові спало на думку завітати до неї в гості. Молодик подзвонив у дзвінок, але ніхто не вийшов. Тоді він підібрав ключі і увійшов до помешкання. З квартири наказав Миколі винести новенький плазмовий телевізор і поставити його у багажник, а сам забрав два мобільні телефони, флешки, золоті та срібні вироби, наручний годинник. Два апарати для вимірювання тиску, вирівнювач для волосся, фотоапарат, загалом на суму на момент пограбування майже 54 тисячі гривень.

Коли Катерина повернулася додому, виявила, що в її оселі все перевернуто догори дном. Негайно жінка викликала правоохоронців. І вони вже за кілька годин затримали грабіжників на вулиці Швабській.

Усім їм довелося постати перед судом. Один з цього квартету на той час помер, тому він свідчити не зміг, а водій фактично нічого не знав, йому сказали, що то речі заробітчанина, які йому треба передати.

Микола на суді провину не визнав, сказав, що того дня зустрівся за знайомим , який йому пояснив, що його друзі переїжджають і йому потрібно допомогти завантажити в машину речі.

«Ми сіли з Іваном, його кумом, який наразі помер, та Степаном у машину та поїхали в район «пожарки». Тим усі вийшли. Іван попросив мене піти з ним. У під’їзд багатоповерхівки він зайшов першим.  Піднявся на четвертий поверх, зайшов у квартиру, виніс мені на сходовий майданчик телевізор та наказав віднести його в автомобіль. Сам він залишився. Я поклав телевізор у багажник, потім прийшов Іван – і ми поїхали, – зазначив він. – Приблизно о 14 год. На вулиці Швабській до автомобіля підбігли невідомі, повитягували нас всіх і змусили лягти на асфальт.  Те, що перед нами були оперативні працівники, я зрозумів хвилин через десять, коли приїхали патрульні поліцейські, яких викликали перехожі. Після цього мене відвезли у міський відділ, де з другої години дня до восьмої години вечора вимагали зізнатися у цій та всіх інших крадіжках за останні три місяці. Я пояснював, що жодних злочинів не вчиняв, однак мене ніхто не слухав. Приблизно о восьмій годині вечора мене відвели до слідчого, якому я заявив, що хочу скористатися правами, передбаченими ст. 63 Конституції України, тобто відмовляюся давати показання. На це слідчий відповів, що у такому разі знову відправить мене до оперів, а якщо визну провину, то проситиме до мене застосувати домашній арешт. Жодних показів я не надавав, та слідчий  і не питав ні про що, а просто переробив готові показання Івана, роздрукував їх та дав мені підписатися».

Під час обшуку у хлопця справді вкрадених речей не знайшли. Також Микола запевняв, що за тією адресою в Ужгороді він був вперше.

«Коли ми піднялися на сходовий майданчик, двері вже були відчиненими. У мене не виникало навіть думки про те, що Іван відчинив двері не своїм ключем. Він подав мені телевізор, загорнутий у ковдру, та наказав нести його акуратно. Більше у помешкання я не заходив. Чи ставив Іван ще щось у багажник, не знаю. Він мене покликав вантажити речі, ймовірно, через те, що я цим підробляв. Отримати гроші за свої послуги не встиг, бо нас затримали. Іван обіцяв небагато», – переконував він.

А на запитання Катерини, що він робив за день до злочину перед будинком, сказав, що там не був.

Іван, на відміну від свого знайомого, у всьому зізнався. Утім він наголосив, що його показання на суді будуть різнитися від тих, які давав у поліції, мовляв, слідчий застосовував до нього психологічний та фізичний тиск.

«Я прихав в Ужгород у справах. Зупинився у кума. Останні роки кілька років жив у Києві, працював на будівництві. На Закарпаття приїхав, бо мав у знайомого, який зі мною працював, забрати речі, зустрітися з людьми, які приїхали на свята. Виїхав з Києва перед тим місяців чотири-п’ять. Перед тим як їхати до Василя, кум не міг завести свій автомобіль і сказав, що є людина, яка нас повезе. Ми виїхали приблизно об 11 год. Перед цим я зателефонував Миколі і повідомив, що  потрібно допомогти забрати речі, тож якщо він погодиться, віддячу йому. Але якоїсь конкретної винагороди не обіцяв. В Ужгороді я не дуже орієнтуюся, куди їхати з центра міста, тож показував він. У дворі, до якого ми під’їхали, всі будинки були однаковими, я точно не міг пригадати, де живе мій знайомий.  Автомобіль зупинили у дворі. Я вийшов та почав думати, куди йти. Далі зайшов у під’їзд і побачив Катерину.  Зрозумів, що вона виходила з останнього. Простежив за нею і зрозумів, що вона пішла. Тоді в мене було складне матеріальне становище, потрібні були гроші. Тож я подзвонив у дзвінок. Мені ніхто не відчинив. З собою у мене була зв’язка з ключами, я спробував відчинити. І це мені вдалося. У квартирі роздивився, що можна забрати.  Зайшов на кухню, взяв два целофанові пакети і склав туди телефони, камери, з сервантів взяв золото, гроші з барсетки у спальній кімнаті. Відтак хотів піти, але на серванті побачив документи до телевізора. Зрозумів, що він новий, і вирішив забрати і його, загорнувши у ковдру. Я вийшов та підійшов до автомобіля, який знаходився в іншому дворі, і сказав водієві, щоб він під’їхав ближче, бо треба забрати телевізор. Потім попросив Миколу допомогти. Він погодився. Ми з ним піднялися нагору, Микола йшов позаду, я відчинив двері, речі вже були складені у коридорі. Я подав йому телевізор та спитав, чи зможе він один його донести. Він відповів, що зможе. Я попросив його йти до автомобіля. А сам забрав сумки, зачинив двері та пішов за ним. Телевізор завантажили у багажник, я сів на переднє сидіння – і ми поїхали. Хвилин через п’ять нас уже затримали», – переконував чоловік.

Він також запевняв суддів, що в тому районі Ужгорода був вперше, що насправді шукав знайомого, у якого мав забрати одяг та інструменти.

Щодо того, як він потрапив до квартири, Іван пояснив, що мав з собою в’язанку з ключами яку нібито носив із собою завжди.

«Двері відчинив таким чином, що спочатку спробував один ключ, а потім інший, а за третім разом вдалося зайти. Це зайняло в мене 3-4 хвилини. Всередині перебував приблизно хвилин двадцять. Мені було відомо, що це – житло жінки, яку зустрів у коридорі», –  запевняв Іван.

Крім того, закарпатець повідомив, що ідея пограбувати Катерину виникла в нього тоді, коли він її побачив. На запитання, для чого йому потрібно було троє помічників для перенесення речей, пояснив, що не знав водія, а щодо двох інших пояснити не зміг.

Цікаво, що під час затримання поліцейські знайшли в нього сумочку, у яку він склав ювелірні вироби. Також у ній була шкарпетка, в яку молодик ховав розвідні ключі, викрутки, ножиці, свердло, саморобний виріб для відчинення дверей, набір для відчинення дверей (відмичок).

Тобто на пограбування він ішов не спонтанно, а свідомо і, скоріш за все, разом зі своїм спільником, грабіж він ретельно планував.

А ось що розповіла на суді Катерина.

«Тоді я була у відпустці. Одного разу, виходячи з будинку, я помітила високого хлопця. Наступного дня біля будинку була якась дивна дівчина. Я бачила, як молодик провів мене поглядом. Тому, переконана, пограбування було запланованим. Того дня, зачинивши за собою двері квартири, вийшла на ринок. Не була вдома хвилин 40. Усе трапилося в обід, серед білого дня. Повернувшись, помітила, що зникли речі», – зізналася вона.

Також жінка повідомила, що впізнала Івана.

Тож суд визнав обох закарпатців винними у пограбуванні і засудив Миколу до трьох років умовного покарання, а Івана – до шести років і двох місяців позбавлення волі.

Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.