АНОНС. Я ніколи не вірила в магію, ходила до церкви, не робила людям зла
Син, який шкодував образити кошеня, ніколи не вживав алкоголь, почав випивати, бити мене, навіть виганяти з рідної хати, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Я ніколи не вірила в магію, ходила до церкви, не робила людям зла, аж поки в моє життя не вкралося щось незрозуміле… Не знаю, що то було, але завжди лагідний син, який шкодував образити кошеня, ніколи не вживав алкоголь, почав випивати, бити мене, навіть виганяти з рідної хати… А все починалося так гарно і так добре.
Сашкові ніколи не таланило з дівчатами. Принаймні він сам так казав. То одна кинула його заради його ж товариша, то інша взагалі не звертала на нього уваги. Остання його кохана виїхала назавжди жити в Чехію. Саша побивався за нею довго і більше року ні з ким не зустрічався. Він не був 18-річним хлопцем. Йому на той час було вже 26 років. Усі його друзі поодружувались і мали дітей. Син про це навіть не думав, але не тому, що не хотів сім’ю, а не мав, із ким її створити.
Я працюю в банку, в нас на роботі багато молодих вродливих дівчат. Він часто приходив до мене, але на жодну не звертав уваги. Я ж не баба-сваха, щоб із кимось його знайомити, вважаю, що жінку для душі чоловік неодмінно повинен обирати сам. Не матері ж із нею жити, якою б хорошою вона не була. Тому в особисте життя Олександра я ніколи не втручалася.
Але одного разу все змінилося. До нас на роботу приїхала практикантка з Ужгорода. Чому хотіла проходити практику саме в нас – поняття не маю. Мала вона стажуватися два тижні. Зізнаюся, мені вона подобалась, тому ми швидко подружилися. Леся дуже старалася, всім цікавилась, усі завдання виконувала вчасно.
Якось мені приніс на роботу бутерброди Сашко… і вона ним дуже зацікавилась.Питала, хто він, чи має дівчину. Я все розповіла, як було, без прикрас. Леся не приховувала, що він їй припав до душі.
А наступного дня ми затримались на роботі… а вона з нами. Оскільки ми живемо в невеликому містечку і автобуси до нас їздять по графіку, лише до 17 години… далі дістатися кудись неможливо, дівчина не мала, де заночувати. Грошей на готель вона не мала, раніше щодня їздила додому маршруткою. Тож я її пошкодувала і запросила додому.
Леся дуже зраділа і аж мене поцілувала від щастя. Вечеряли ми всі разом, і за столом вона намагалася якомога більше говорити з Сашком. Він не надто нею зацікавився, я бачила. Далі ми пішли спати, я навіть дала їй свою нічку сорочку, бо своєї з собою в неї не було.
І яким же був мій подив вранці. Коли снідати вони вийшли разом із сином із його кімнати. Він сяяв. Таким його я ще не бачила ніколи. Я все зрозуміла навіть без слів. Та й ніхто нічого мені навіть не намагався пояснювати. Ми поснідали і разом з Лесею пішли на роботу. Сашко на той час ніде не працював, тож уже через дві години він був у банку… але навідався не до мене, а до Лесі… викликав її на вулицю і про щось емоційно говорив. Потім прийшов до мене і попросив, щоб Леся, поки в неї практика, не їздила щовечора в Ужгород, а жила у нас.
Що ж відбувалося далі?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 19 липня.
