Чому баба Анця поцілувала гінеколога в губи
Розказала бабі Анці сусідка, що в Ужгород із Києва приїхав молодий лікар.
- ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Не знала навіть який, та й їй було, в принципі, все рівно, адже головне, що молодий і що її пощупає та вислухає. Тому вирішила піти до нього на прийом. Прийшла додому, прийняла ванну, і не просто прийняла, а майже дві години відмивалася і душилася різними парфумами, одягнула чеські труси, які подарувала невістка, накинула на себе халат і вийшла в коридор, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
«Ти што, мамко, смердиш, ги кой корова у Ферка з вирхнього кунця села?» – аж перекривило від різних запахів сина, який наткнувся на стару.
«Йой, синку, ще все з ня чути маржинов?» – аж перелялакалася баба.
«Яков маржинов, ти пахнеш, як лечо, усіми возможними запахами. Даже з бударя в керті такі різкі запахи не б’ют у нус, як із тебе. Ти што на ся всьо улляла, што виділась у ваннуй: і стіральний порошок, і срєдство для миття унітаза, і дідовий тройний адікалон, і муй гель після душа, і духи мойої жони?»
«Но нєт. Я ся напахнючила трьома дизидорами просто».
«А я думав, што дихлофосами. І де ти ся уладила, сятилабисся?»
«У варош іду, до дохтора».
«Йой, пак што ся стало? Кажи, я тя повезу, якраз ми треба до одного чулувіка у вароши зайти, оби ми візу на чехи учинив. Што тя болит? Ану розказуй! Може ти гроши треба дохторам».
«Нич ня не болит, синку, ти ся не мерегуй. А гроши ми мало можеш дати, бо даже не знаю, кулько буде прийом стояти!»
«Пак а што за один? І нашто до нього йдеш, аж тя нич не болит?»
«Бо дохтор аж із Кийова приїхав! А што за один, не знаю. Маріка казала, што молодий і дуже файний!»
«Мамко, на дохтору не йдут позерати, дохтор має на пацієнта позерати!»
«Пак я ся завто і лажу, оби на ня попозерав!»
«Пак айбо нич тя не болит! Нашто на тя товди позерати?»
«Не видиш, якам тушна? У маршрутці два сідєнія занимаю. Ще мало – і на них ся не буду уміщати. Елє у двирі пролізаю. Зогнутися ся не бірую, бо лопают ми гаті на гузици, а кой у халаті м, та на платьови гомбички ся ужривают. Цицьки ми не стают уже в ліфчики. А черево ня тисне, кой сижу, аж у шию».
«Ото, мамко, май мало їсти шовдарю, ковбасок, хліба, макарон із тушонками та кіфлику треба. Туй ти дохтор ні один не поможе. Хіба што ти рот скотчом заліпит. Я читав у газеті «Неділя Закарпатські новини» про всякі овощні та фруктові дієти. Бери в руки газету та читай, а не по дохторах бігай. І ото не гарантія, што ун дієтолог. Може, ото окуліст приїхав. Товди што му будеш казати? Заліпіт ти очи, обись котлети не виділа? А аж травматолог? Упівуш му, оби ти ноги в гіпс поклав, обись у пуночи до холодильника недоїдки їсти не йшла та обись за Тузіком нашим не доїдала?»
«Не говори много, одівайся і вези ня. Ун лем на один динь приїхав, я го мушу застати».
«Но позерай, оби пак не було, як у кума Петра»
«А што було у кума?» – одразу загорілися в баби очі.
«Ун што не казав ти? Пак жона му вічно бігат по дохторах і так уже одного з обласної болници достала, што не удержав і послав ї прямим текстом. А ото дохтор дійсно добрий, супукуйний, культурний. Но айбо Маріка би і мертвого довела. Так вот. Пушла ся она до главврача жаловатися і каже, што тот і тот ї послав. Главврач раз спорив, доказовав, ож бути такого не годно, но Маріку переспорити ніко не годен. Товди ун махнув руков і зазвідав ї: «Послав вас на хрен, кажете? Но добре. А зашто ви рішили, што ото іменно сюди треба йти?»
«Но та з ниї не чудно. А про сього дохтора ми якраз Маріка й казала!» – зраділа стара. – Короче, час іде… Давай, я беру на ся якийсь віган, чулки – і їдеме»
Зрозумів син, що матір переконати не зможе і пішов заводити машину. А баба Анця тим часом і одне, і друге плаття одягнула, і все їй щось не любиться.
«Розтилам дуже, усьо ня тисне. Так ги в тисках ся чустую. Дихати не бірую. Оби лем не розийшлося ми на гузици есе шмаття, бо лем опозорюся. Страшно не то што згинатися, а даже пернути. Но не біда, тот дохтор ми точно штось розумноє порадит? і я буду файна, як косиця! Усі хлопи на ня ся позерати будут. І дідо молодость вспомнит», – натхненно заспокоювалася себе стара, нарешті одянувши якесь фіолетове плаття у зелений горошок.
Вдоволено вона не пішла, а натхненно застрибнула в машину, від чого передні колеса одразу просіли. Син забубонів, оглянув автомобіль, щось там підкачав, щось підкрутив і поїхав.
Приїхали вони до лікарні. Пішла баба Анця столичного лікаря шукати. Обходила усі корпуси і нарешті знайшла. З’ясувалося, що то гінеколог.
«Но тай добре, – подумала баба про себе. – Пожаліюмуся ся, што я нормальнов женськов жизньов не жила уже 26 году. Даже забулам, як чоловік виглядає…. трєзвий і голий. Золлю му душу, ги попови на сповіді. Най знає, як ми тяжко. Най ми штось доброє пудкаже. Я ще жона в соку і тоже ми ся хоче радості якоїсь. Мені лем 79 году, у мене ся лем третя молодость начала!»
А тим часом у коридорі у черзі жінки розмовляли про своє.
«А в мене син такий розумний! Він у школу має йти. Ми пішли до окуліста, він йому картинки показує і питає, скільки дерев там бачить. А хлопчик же рахувати не вміє! От він йому й каже: «Всі бачу!» – радісно щебетала якась жінка років 30.
«А оті наші дохтори головов вобще не думають», – пробубоніла якась бабуся.
«Та хоч не кажіть. От у чоловіка хронічний кашель. Пішов до сімейного, – продовжувала молодиця. – Розповідає йому, що вже сил не має кашляти. Лікар дістав цигарку і запитав, чи курить. Чоловік відповів, що так. Тоді лікар пом’яв її пальцями і засміявся: «Ви, напевно, багато курите». Чоловік погодився. «Так вам курити кинути треба!» – байдуже сказав він. Чоловік здивувався і сказав йому, що чому тоді він сам курить. На що лікар із усмішкою йому сказав: «Так, курю – але я ж по лікарям не шляюся!» От і кажіть потім, чому люди хворіють. Так лікарі самі показують приклад своєю поведінкою. Ну не кажу про всіх, але багато хто!»
«А моя донька вчора на папірці вчилася писати. Щось накарлякала. А мама погано бачить, взяла його, думала, що рецепт… і пішла в аптеку. І уявляєте, їй дали ліки!» – нікого не слухаючи, про своє почала розповідати ще якась у черзі.
«А я вагітна! Уявляєте! – долучилася до розмови молода дівчина. – Мій гінеколог сказав приймати таблетки, а я залетіла!»
«Може, ви прийом пропустили? Досить раз не випити – і можна завагітніти», – спробувала її розрадити жінка, що говорила про сина.
«А я їх взагалі не пила! Але мій хлопець жодного разу не пропустив!» – чемно пояснювала дівчина.
Від почутого усі розсміялися.
Баба у розмову не встрявала. Вона просто сиділа і мовчала. Їй чомусь зовсім не хотілося говорити. Вона думала про молодого симпатичного лікаря.
Нарешті дійшла черга і до неї. Зайшла стара в кабінет і побачила за столом справді дуже гарного лікаря. Він чемно привітався і запитав, які в неї скарги, що болить.
«Серце ня болит, пане дохтор», – відповіла вона.
«Але я не кардіолог», – ніявого відповів лікар.
«Пак я знаю. Серце ня болит завто, што не маю ніякої лічної жізні. Уже много году, розумієте?»
«Не дуже. Ну добре, роздягайтеся, подивимося, що там у вас», – запропонував він старій.
Баба відчула себе на справжньою молодицею, як при першому побаченні, що на неї , га голу, такий молодий чоловік дивитися буде.
А лікар оглянув стару і питає:
«Скільки у вас чоловіків було?
«Один дідо. Я му вірность сохраняла, а ун ня проміняв давним-давно на палинку і тепер ня вобще не хоче!»
Оцінив лікар габарити баби, зробив для себе висновки, але вирішив її трохи підбадьорити і сказав.
«Не переживайте. Усе буде добре. Зараз випишу направлення до дієтолога, і скоро ваш дід вам спати не буде давати!»
«Та спати ун і типир ми не дає. Цілу нуч то храпит, то пердит, то говорит у снови, то шіфонеру із бударьом перепутає і рвеся туди, ги пес із ланца спросоння послє п’янки. Ви ми ліпше розкажіть, як соблазнити го», – продовжувала баба Анця про своє.
«Через шість місяців я приїду знову. Тоді ви прийдете до мене на прийом і ми поговоримо про усе», – втішив стару лікар.
Бабу дуже надихнули його слова. Вона дуже зраділа, що він її зрозумів, вислухав… а очі його блакитні просто звели його з розуму… вся мокра стала від напливу збудження… спітніла так… що аж ногами двадцять сьомий піт стікав, як вода після душу. Від щастя стара схопила лікаря, підняла з стільця і поцілувала в губи.
Від такої несподіванки його аж у жар кинуло. Таких грубих ніжностей до нього не проявляла жодна пацієнтка. А баба Анця усміхнена вийшла з кабінету і попрямувала до сина в машину.
«Ну як?» – поцікавився він.
«Усьо добре! – запевнила баба. – Я така здорова, што ще діти рожати годнам. А діда, казав дохтор, што треба повести до якогось дієтолога. Даже направлення уписав. Так што, синку, їдеме за ним. Не треба тіряти час, бо через пу года міні до сього гінеколога опять прийти треба. Обіщав ми, што дотідь усьо має бути добре!»
«Мамко, пак нянько не тушний. Ото тобі до дієтолога треба, а не йому! Майже ти того дохтора нич не поняла»
«Но та обоє пуйдеме. Яка разниця. Я й так давно похудати мечтаю! І Маріку можеме взяти. Она любит до дохтору ходити, хоть якась жоні радость буде. А она пак благодатна буде та увечері нас добрими шашликами погост. А я картошки напечу, солонини возьму», – аж облизалася вона.
«Аж ти дале ся об’їдати хочеш, та шкода ти до дієтолога йти!» – сердито пробубонів син і завів двигун автомобіля, щоб їхати додому.
