25 років закарпатка зраджувала чоловіка. А далі трапилось те, на що вона не чекала
Взагалі часто жінки звинувачують чоловіків в усіх бідах на світі і кажуть, що вони зламали їхнє життя. У мене все склалося якраз навпаки. З Миколою я прожила 25 років у цілком щасливому шлюбі. І всі ці 25 років я зраджувала йому. Зраджувала з такою легкістю, наче це було найменшою дрібничкою у моєму житті, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
- ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Я не знаю, чи здогадувався Микола про ці мої походеньки. Думаю, що так. Адже я часто бачила його сумним і пригніченим. Але жодного разу він не хотів мені розповісти про причину свого смутку. Хіба що міг мені сказати, що в нього неприємності на роботі, але все то мине, тож хай я не переймаюся. А я саме так і робила – не переймалася ніколи його настроєм. Мене це просто не обходило. Мені завжди було весело і легко.
Мені подобалося чути гарні слова від чужих чоловіків. Я радо приймала від них подарунки. Подарунки деколи перевищували мою зарплату. Тому навіть з цього приводу Микола міг щось запідозрити. Але ж він жодного разу мені ні в чому не дорікнув. Отже, я ніби і не почувалася винною. Ніколи не треба було виправдовуватися. Хоч я і придумала про всяк випадок кілька версій, якщо мої стосунки з іншими кавалерами стануть для нього очевидною реальністю.
Я просто приймала його покірність долі як якусь даність. Ніби все саме так і має бути. Але, видно, у якийсь момент він зрозумів, що все мають бути якраз навпаки. У сім’ї має панувати щирість і прозорість. Він завів собі коханку. Думаю, що слово «коханка» тут навіть не дуже доречне. Адже коханкою була саме я. Я користувалася його любов’ю, його часом, усім його життям, як мені заманеться.
Моє серце стислося від болю. Як це – мене раптом ні з того, ні з сього поміняли на якусь іншу. Чим я гірша від неї? Хіба я не переможу ту жінку? Це був крик зманіженої егоїстки, в якої відібрали її річ, котрою вона вже так давно звикла користуватися.
А чоловік тим часом аж світився любов’ю до іншої. Його життя сповнилося смислом. Він якось дуже неуважно, хоч ніби й чемно попрощався зі мною. Я зрозуміла: в його житті більше вже немає місця для мене.
Я залишилася одна. Діти від нас вже розлетілася. Мої колишні чоловіки ледве вітаються зі мною на вулиці. Вони не хочуть та ніколи й не хотіли якихось добрих стосунків. Вважають, що вони давно розрахувалася зі мною за гарно проведений час. Я їх розумію.
Коли б то можна було почати життя спочатку. Але ж це неможливо. Не знаю, як позбутися цієї гіркоти. Думаю, що все ж таки згодом неодмінно знайду вихід із цієї ситуації. А поки що мені дуже боляче дивитися на чуже щастя. Але принаймні зараз я знаю, як виглядає те справжнє щастя.
Оксана ПОП, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
