Я ніколи не вірила в магію, ходила до церкви, не робила людям зла
Син, який шкодував образити кошеня, ніколи не вживав алкоголь, почав випивати, бити мене, навіть виганяти з рідної хати, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Я ніколи не вірила в магію, ходила до церкви, не робила людям зла, аж поки в моє життя не вкралося щось незрозуміле… Не знаю, що то було, але завжди лагідний син, який шкодував образити кошеня, ніколи не вживав алкоголь, почав випивати, бити мене, навіть виганяти з рідної хати… А все починалося так гарно і так добре.
Сашкові ніколи не таланило з дівчатами. Принаймні він сам так казав. То одна кинула його заради його ж товариша, то інша взагалі не звертала на нього уваги. Остання його кохана виїхала назавжди жити в Чехію. Саша побивався за нею довго і більше року ні з ким не зустрічався. Він не був 18-річним хлопцем. Йому на той час було вже 26 років. Усі його друзі поодружувались і мали дітей. Син про це навіть не думав, але не тому, що не хотів сім’ю, а не мав, із ким її створити.
Я працюю в банку, в нас на роботі багато молодих вродливих дівчат. Він часто приходив до мене, але на жодну не звертав уваги. Я ж не баба-сваха, щоб із кимось його знайомити, вважаю, що жінку для душі чоловік неодмінно повинен обирати сам. Не матері ж із нею жити, якою б хорошою вона не була. Тому в особисте життя Олександра я ніколи не втручалася.
Але одного разу все змінилося. До нас на роботу приїхала практикантка з Ужгорода. Чому хотіла проходити практику саме в нас – поняття не маю. Мала вона стажуватися два тижні. Зізнаюся, мені вона подобалась, тому ми швидко подружилися. Леся дуже старалася, всім цікавилась, усі завдання виконувала вчасно.
Якось мені приніс на роботу бутерброди Сашко… і вона ним дуже зацікавилась.Питала, хто він, чи має дівчину. Я все розповіла, як було, без прикрас. Леся не приховувала, що він їй припав до душі.
А наступного дня ми затримались на роботі… а вона з нами. Оскільки ми живемо в невеликому містечку і автобуси до нас їздять по графіку, лише до 17 години… далі дістатися кудись неможливо, дівчина не мала, де заночувати. Грошей на готель вона не мала, раніше щодня їздила додому маршруткою. Тож я її пошкодувала і запросила додому.
Леся дуже зраділа і аж мене поцілувала від щастя. Вечеряли ми всі разом, і за столом вона намагалася якомога більше говорити з Сашком. Він не надто нею зацікавився, я бачила. Далі ми пішли спати, я навіть дала їй свою нічку сорочку, бо своєї з собою в неї не було.
І яким же був мій подив вранці. Коли снідати вони вийшли разом із сином із його кімнати. Він сяяв. Таким його я ще не бачила ніколи. Я все зрозуміла навіть без слів. Та й ніхто нічого мені навіть не намагався пояснювати. Ми поснідали і разом з Лесею пішли на роботу. Сашко на той час ніде не працював, тож уже через дві години він був у банку… але навідався не до мене, а до Лесі… викликав її на вулицю і про щось емоційно говорив. Потім прийшов до мене і попросив, щоб Леся, поки в неї практика, не їздила щовечора в Ужгород, а жила у нас.
Я не могла відмовити. І між ними дуже швидко закрутився бурхливий роман. Після практики в Лесі почалися канікули. Вона вирішила їх провести… у моїй хаті… разом з моїм сином. Та я й раділа цьому, бо Сашко нарешті посміхався. Але щастя тривало недовго. Раптом я почала помічати, що син змінився, почав випивати, ставав агресивним, зчиняв зі мною сварки. Особливо тоді, коли Леся на кілька днів їхала в Ужгород. Я все списувала на емоції… на розлуку з коханою. Але невдовзі Сашко почав уже й на мене руку знімати… Оскільки його батько давно помер, виховувала я його сама. Тож такого відношення до себе не чекала. Мені було дуже гірко, але спокійно поговорити з сином не вдавалося.
Коли він був п’яним, з ним коїлися якісь дивні речі… якось він порізав собі руки, добре, що не вени. А на ранок нічого не пам’ятав, якось побив хлопця, через що мав проблеми з поліцією. Я просила Лесю вплинути на нього, адже до її слів він прислухався більше, ніж до моїх, але вона тільки посміхалася. Вона змінилася також. Зі мною почала поводитись зверхньо. Могла назвати всякими образливими словами.
Так тривало десь два місяці. У неї почалося навчання, тож Сашко все більше часу почав проводити в Ужгороді, а не вдома. Я дуже непокоїлась, але на вихідні вони все одно часто приїжджали.
Але одного разу я довго не могла заснути. Через постійні нерви мене трусило. Я крутилася у ліжку і раптом відчула, що мене щось вкололо у голову. Почала обмацувати подушку і зрозуміла, що там щось є. Розпорола її і знайшла щось незрозуміле: якесь чорне пір’я, хоча в подушці було тільки біле, шматок свічки і голки. Вранці знахідку показала подрузі, то порадила все це показати священику.
Тож увечері я вирушила до отця Василя. Він глянув і одразу сказав: то ворожка, хтось щось поробив. Питав, хто гостював у мене. Крім Лесі ніхто чужий у нас не спав років 20. Я одразу зрозуміла, що зміни в характері сина пов’язані з її появою у його житті. Священик порадив уважно обдивитися кожен куточок у його кімнаті, пошукати, що ще могла підкинути дівчина. Я так і зробила… і що там познаходила, навіть важко пригадувати. Там були і якісь пташині крила, загорнуті у хустку, і лапки якихось гризунів, і голки, і якесь листя, і недопалки різних свічок, і таке ж чорне пір’я, і якась трава в червоній тканині, і людське волосся… Мені було дуже страшно за Сашка. Наступного ранку я склала все до пакету і показала отцю Василю. Він помолився наді мною, але сказав, що в Углі є монах, молитва якого має більшу силу. Лише він зможе допомогти. Радив якомога скоріше поїхати до нього, бо може трапитись велике нещастя.
На той час син був в Ужгороді, а мене трусило від думки – як він, що з ним. Сам він не телефонував ніколи, коли я намагалася зв’язатися з ним, не відповідав. Тож відпросилася з роботи, сіла на автобус і поїхала одразу ж на Тячівщину.
На мій подив, монах навіть не питав мене, для чого прийшла. Він все знав. Попросив усе викласти на стіл і почав проводити якийсь обряд. Під час цього всього мене кидало то в піт, то в холод, я непритомніла, земля пливла з-під ніг. Коли він закінчив, сказав: «Якби ти не прийшла сьогодні, через кілька днів могла б загинути. Вона поробила тобі на смерть, щоб прибрати хату, бо живе дуже бідно, а грошей хочеться. Далі б та дівчина звела зі світу твого сина і прибрала до рук усе, що у вас є». Для власної безпеки я мала прийти до нього ще два рази. Але вже навіть після цього візиту у нашій родині почалися зміни. Сашко ні з того ні з сього повернувся посеред тижня з Ужгорода… та ще й один. Казав, що у Лесі є інший і вона крутить роман одразу з двома, тож він більше не хоче її бачити. Леся ще багато разів телефонувала, навіть приїжджала до нас, але син пустити її в хату не хотів. Між нами знову налагодилися стосунки. А коли монах повністю завершив обряд, Сашко несподівано заявив, що їде в Чехію працювати, його запросив з собою колишній однокласник. Я дуже раділа, що він викине з голови цю дівку. Ми часто спілкувалися з ним по Інтернету, він знову став таким, як раніше. А через півроку Сашко заявив, що одружується. Він знайшов у Чехії чудову дівчину, нашу землячку, яка справді його любить. І я дуже радію, що тепер усе в нас добре, дякувати Богу, що повернув у нашу родину щастя.
Оксана ПРИЙМАК, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
