Як в ужгородському мертвому селі кипить життя

А із живих там лише дві кози, три вівці, два коти, собака, кролики, декілька курей та риби

• ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50

Скансен в Ужгороді був першим в Україні музеєм просто неба. Відкрили його 27 червня 1970 року. Усього в ньому 30 унікальних пам’яток, серед яких хати з усіх районів Закарпаття, корчма, кухня, каплиця, дзвіниця, водяний млин, школа. Розкинувся музей народної архітектури і побуту на 10 гектарах, в ньому є навіть вулиці, хати оточені дерев’яними огорожами, біля них встановлено лавочки, на яких можна посидіти, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

• Проросла пшениця омолоджує, замінює каву, допомагає впоратися з нікотиновою залежністю

Усередині – повноцінний інтер’єр будинків ХVІІІ-ХІХ століття з великими ліжками, колисками, печами, побутовими атрибутами, посудом. Крім хаток можна побачити  вироби столярів, бондарів, гончарів, ткаль і вишивальниць. Усього – близько 14 тисяч експонатів!

Найціннішим експонатом є церква. Їй більше 240 років. Її побудували ще 1777 року у селі Шелестово, а в 1929 році перевезли в Мукачево, щоб зберегти як пам’ятку архітектури, оскільки в селі на той час уже з’явилася кам’яна церква. Коли створювали скансен, церкву-мандрівницю перемістили в Ужгород, де вона стала окрасою села.

Загалом скансен – це ціле містечко, в якому можна блукати годинами. Тут особлива атмосфера і завжди людно. Цей куточок на Замковій горі хоч і фактично є мертвим, неіснуючим селом, але насправді в ньому кипить життя.

Передусім тут багато рослинності, серед якої дерева, в тому числі – плодові, квіти, навіть біля багатьох будиночків – грядки, на яких росте різна городина.

А ще – там живуть свійські тварини. Передусім – кури. Для них виділено цілу ділянку біля однієї з хат. У них навіть курник у старовинному стилі. Пернаті мирно пасуться і навіть не підозрюють, у якому унікальному місці вони живуть. Крім того, у клітках можна побачити кроликів. Їх небагато, але вони також створюють тут своєрідну атмосферу домашнього затишку. Як розповідають працівники музею, найбільше гостей цікавлять дві кози та три вівці. На них найчастіше ідуть дивитись діти. Є такі, які бачать їх в Ужгороді взагалі вперше в житті.

Також між будиночками граються в доганялки два руді коти. Між собою вони не надто дружать, а от полащитись до людей ідуть охоче. Особливо їм подобається помуркотіти на колінах у жінок.

Є ще у скансені й собака. Щоправда, бігати його відпускають тільки вночі. Бо дехто з відвідувачів хвостатого і кудлатого боїться.

Песик відчуває себе справжнім охоронцем особливого скарбу. Він гордо виляє хвостом, коли хтось до нього заговорить, до гостей не підходить, дружбу заводить не з усіма, на відміну від котів.

Останнім часом у музеї проводиться багато подій, тут стає все більш людно. Тварини до галасу настільки звикли, що взагалі на шум не реагують.

На території старого села пахне свіжоскошеним сіном, біля будинків фотографуються туристи, а у невеликому ставку біля млина плавають оранжеві рибки. Вони невеликі, дещо схожі на акваріумні.

Складається враження, що тут оживає все… не лише історія, але й кожен куточок випромінює життя… Навіть не віриться, що всього за кілька кроків він центру Ужгорода можна поринути в давнину – таку реальну і таку цікаву.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net