Якщо вас хтось дратує і миригує – не посилайте його нікуди. Краще всеріть му ся на голову!
Матюкатися треба красиво і по-закарпатськи
Минулого тижня мережа вибухнула коментарями, жартами та прямими знущаннями з пропозиції заборонити в Україні матюки. Люди реготали із того ідіотизму, робили карикатури, фотожаби, творили анекдоти, пригадували якісь історії та відтворювали у пам’яті всі ті слова, яких мала позбутися наша солов’їна.
- ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Тепер навіть ті, хто ніколи на вживав таких слів раніше, мають у запасі кілька гострих фраз і тримають їх у кишені чи за пазухою не для того, щоб… а просто так, про всяк випадок, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Нині я, аналізуючи ситуацію, коли «верхи не хочуть, а низи не можуть», дійшов висновку, що будь-який ідіот при владі дає народові натхнення більше, ніж тисячі муз на літніх пляжах не тільки Закарпаття, але і всього світу. Бо у ці спекотні дні музи стимулюють зовсім інші процеси, треба сказати, що не завжди і не зовсім далекі від творчості. Але… Творчість там зовсім іншого плану. І її, як правило, не виставляють у соцмережі. Хоча… Але то тема іншої нашої розмови.
Так от. Будь-яка заборона викликає спротив. Найбільш ефективним є спротив не силовий, не революційний, не такий, що призводить до жертв. Найпотужнішим у цьому відношенні є сміх. Доведено чинним Президентом України (і ці доводи визнає світ), що влада боїться сміху, боїться бути висміяною, осміяною, стати предметом насмішок. Навіть ті, хто сміється над іншими, не надто бажають потрапити під приціл талановитого гумориста чи сатирика, хоча такі у нас майже вивелися. Але сама здатність сміятися не пропала – вона розсіялася серед народних мас і раз-у-раз вистрілює у десятку. Народ скаже, як зав’яже. Чомусь у мене таке передчуття, що найближчим часом в Україні з’явиться потужний автор, а можливо і декілька сатириків рівня Остапа Вишні. Та навіть потужніші, бо Остапові забороняли не тільки сміятися – у ті часи при владі було набагато більше і набагато більших та жорстокіших ідіотів. Але народ тоді не тільки гостро сміявся, але і смачно матюкався.
Тож до суті справи, дорогі мої читачі. Закарпатська лайка завжди була європейською і цим ми можемо пишатися. Хоча від впливів ворожої нам росії наш народ захистити не могли навіть Карпати. Бо заробітчани, які їздили не тільки в Америку та Європу, привозили звідти не тільки гроші. Про венеричні хвороби тут говорити не будемо, бо нині нас цікавлять тільки слова. Отже, європейська лайка, у тому числі і українська, відрізняється від кацапської та ординської (хоча ці слова можна вважати синонімами) принципово і кардинально.
Москальські лайки народилися, як і діти, в результаті статевого акту. Усі вони крутяться довкола члена, як Земля довкола осі, торкаються піхви та захоплюються самим процесом (актом), найчастіше у збочених його проявах. Саме у цьому вони, наші сусіди-вороги, обігнали не Америку, яку прагнуть наздогнати і обігнати вже десятиліття, а народи східної Азії, які за традиційний російський вислів «Й…б твою мать» можуть і зарізати, бо матір вони шанують понад усе. А москалі шанують тільки грубу силу.
У цивілізованій Європі, на відміну від Рашки, всі лайки пов’язані з гівном, з процесом його виробництва людським організмом та з самим органом, що те гівно продукує. У Закарпатті верхом майстерності лайки, вищим пілотажем, так би мовити, у процесі захисту територіальної цілісності своєї присадибної ділянки жінками (бо чоловіки поповнюють свій словарний запас та відточують майстерність матюкатися на заробітках) вважається «заголитися і плеснутися в голу гузицю перед самим носом сусідки». При цьому бажано ще і сказати: «Узни ня в гузицю», щоб у суперниці не виникало ніяких сумнівів, щоб вона часом не подумала, що у процесі сварки на межі жінка, яка щойно обливала тебе брудом, із писка якої виривалися грім і вогонь, яка була схожа на шарканя, раптом вирішила похвалитися, що добре схудла і планує провести відпустку на морі, при цьому демонструючи рівень схуднення на власних сідницях, які процесу зменшення ваги піддаються найгірше.
Треба сказати, що мистецтво лайки, як і вся мова, постійно розвивається, йде, як кажуть, чи як казали раніше, «у ногу з часом». Тепер уявити собі традиційну закарпатську лайку без зовнішніх впливів, без тих самих московських статевих органів – ну просто неможливо. Найбільш часто вживаними у нас такого плану гострі вислови стосуються вказування напряму руху. Добрі поради: «Іди ти в п…ду!», «Пішов ти на х…й» – сприймаються уже як місцеві, традиційні, обійтися без них у повсякденному житті просто неможливо. Особливо часто у тих напрямках наш народ посилає земляка шуфрича та гастролера медведчука. Ті двоє так уже звикли до цих фраз на свою адресу, що, певно, вважають їх за побажання виборців добре там відпочити від великої антиукраїнської політики. Останній із названих політиків, треба сказати, досить таки часто там буває. Ну… Не там, де ви подумали, а у свого кума ху…ла.
Від згадування матері у лайках відмовитися не можуть ні москалі, ні європейці, до яких і ми належимо не тільки територіально, але і культурно. Культуру тут слід сприймати у широкому розумінні слова, зокрема і у спектрі мовлення та матюкання. Справжній закарпатець ніколи не скаже чужинською мовою «Й…б твою мать!», а тільки рідною вимовить: «Ссеру ти маттери!». Причому подвоєння у вислові, у першому та третьому словах букв «с» та «т» можуть бути тестом на те, що ти автохтон від діда-прадіда, а не якийсь зайшлий чоловік. Тобто не прийшляк, не прибиш. Бо чужак вимовить цю лайку без подвоєння літер, чим одразу виявить себе. А якщо так, то його можуть тут же послати «на…».
Варто зазначити, що якщо після побажання вступити в статевий акт із мамою ситуативного ворога у москалів прийнято або заткатися, або вступати у рукопашний бій, до чого цивілізовані люди не доходять, то закарпатці мають словесну лайливу відповідь на своє рідне «Ссеру ти маттери!». І звучить ця відповідь так: «Нассери своїв пуд голову, оби їв май мнягко спати було».
Ще одне, від чого ми вже не позбавимося ніколи, це прикметники «п…здато» та «х…йово». Без них уже не обійтися ніяк. А те, що перше слово є синонімом слова «добре» (дуже добре, чудово, прекрасно, якнайкраще, краще бути не може), а друге – синонімом слова «погано» (гірше не буває), є свідченням того, що творцями лайок є чоловіки. Бо саме для чоловіків п…зда є об’єктом бажання і саме з нею можливо досягнути вершини насолоди у цьому чудовому житті. А вислів «накрився п…здою», що означає кінець процесу (все пропало, закінчилося, зникло, перетворилося на проблему, на муку) ще і утверджує нас у думці, що чоловіки завжди люблять бути зверху (надають перевагу класиці).
Закарпаття має ще одну унікальність у контексті нашої розмови. Наші лайки іноді стосуються Бога. Причому найстрашніші лайки поєднують у собі і творця, і матір. Наприклад, «Бога ти маттериного!». Та так лаяти – гріх. Тому не будемо згадувати нікого «всує».
Хочу сказати, що тема лайки благодатна і говорити про неї можна довго. Але є ще і інші, не менш важливі теми. Як, наприклад, дуже близька до цієї тема виборів. Та про це нині не будемо. Зробимо тільки кілька висновків: лайка жила, живе і жити буде вічно; ніяка влада не може ні заборонити окремі слова, ні позбавити народ права сміятися; лаятися потрібно, як і співати, рідною мовою.
І на завершення. Дорогі друзі, якщо вам щось чи хтось не подобається, якщо вас хтось дратує, миригує чи просто сердить – не посилайте його нікуди. Краще всеріть му ся на голову! Можете і мені, якщо мій текст не змусив вас принаймні усміхнутися…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
