Чому закарпатці традиційно найменше вірять депутатам

[Total: 0    Average: 0/5]

Шокуюче низька явка на вибори, низький рівень довіри до депутатів, які щоразу багато обіцяють і практично нічого не  роблять для області, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50

Закарпаття вкотре показало  своє істинне ставлення до парламентарів – сенсаційно низьку явку на дільниці. Цього разу область вкотре серед антилідерів за кількістю тих, хто взяв участь у волевиявленні. Хоча кількість самих кандидатів була величезною.

Газета «Неділя Закарпатські новини» вивчала, як голосували закарпатці і чому переважна більшість людей не пішли на дільниці.

Чому на Закарпатті найнижча явка на вибори в Україні

Потрапити до парламенту цього разу хотілося дуже багатьом. Утім лише 41,16% наших земляків вирішили, що у бюлетенях варто за когось із них поставити галочку. Тобто у нас знову найнижча явка в Україні. Можливо, якби там був «квадратик» проти всіх, прийшло б більше людей.

Серед наших земляків рівень довіри до депутатів дуже низький, а це також впливає на результати.

Закарпатці чомусь є традиційно пасивними до долі навіть власного краю. Але пасивними є не лише вони, але й самі депутати, які працюють неефективно.

Найменше за всі роки серед закарпатських нардепів було як тих, хто виступав із трибун, так і тих, хто вибивав на область кошти, так і тих, хто пропонував на розгляд парламенту якісь законопроекти. Це офіційна статистика! Зате серед кнопкодавів і серед прогульників наші обранці в лідерах!

Чималий відсоток нашого електорату вирішив не йти на дільниці, мовляв, за нас і так уже все вирішили. Така зневіра навіть серед молоді дуже дивує.

Утім була ще й інша частка голосувальників, які на виборах вирішили підзаробити. Зокрема, журналісти зі «Стоп корупції» викрили цілу схему підкупу виборців на одному з округів, оприлюднили відео і передали дані правоохоронцям. Хоча все одно на загальну картину це не дуже вплинуло, та неприємний осад по собі залишило. Наприклад, з запису видно, що люди за голос отримували по 300-500 гривень. Якщо з сім’ї голосувало 4 людини, можна було заробити 2 тисячі. Це ж наскільки потрібно бути несвідомим, аби голосувати за гроші, навіть не замислюючись над тим, що ця людина зробила для Закарпаття, а що зробить, якщо стане депутатом? Та не про виборців такий «депутат» буде думати точно, а про те, як якомога скоріше повернути витрачені на вибори гроші.

Сумно, але досі голоси продаються і купуються… таке було і раніше, просто зараз за гречку вже ніхто навіть з хати виходити не буде…. тому кандидатам довелося трохи модернізувати підхід до людей.

Були цього разу на дільницях і інші правопорушення, кандидати навіть самі виявляли їх, повідом-ляли  про них правоохоронців, але ряд із них поліція чомусь відмовлялася фіксувати.

Цікаво, що зі старих депутатів до Ради пройшли четверо –  Василь Петьовка, Валерій Лунченко , а також Віктор Балога та Роберт Горват (результати щодо останніх двох оскаржуватимуть у суді опоненти). Серед нових обрали «Слугу народу» Михайла Лабу та самовисуванця Владіслава Поляка. Виходить, що нові обличчя у парламенті більшість закарпатців не надто цікавлять.

А що доброго зробили закарпатські нардепи для Ужгорода?

Вдаватись до особистостей не будемо, але вихідців зі столиці Закарпаття в парламенті всіх скликань було досить багато. Більшість із них про рідне місто давно забули і абсолютно нічого для нього не зробити.

Чому, наприклад, у нас якщо не найгірші, то одні з найгірших в Україні дороги? А наша область є своєрідними воротами до Європи, обличчям держави. І перше, що бачать наші гості – це латки, ями та калюжі під колесами автівки або під власними ногами.

Або чому, скажімо, міжнародні рейси до Кошице та Будапешта запустили  не з Ужгорода, а з Мукачева? Чому представник Ужгорода у Верховній Раді нічого не зробив для того, аби їх запустили з його округу?

Адже найбільше туристів сходиться до Ужгорода, тому найзручніше для всіх було б, аби ці рейси відправлялися не з районного, а з обласного центру. Чи чому досі з аеропорту «Ужгород» не здійснюється жоден міжнародний рейс? Чому нашим землякам, аби полетіти до Відня, треба спочатку їхати до Львова?

Або чому досі до Ужгорода не запущено швидкісний поїзд Інтерсіті? Чому це питання більше непокоїть сусідів-львів’ян, ніж закарпатських депутатів і чиновників?

Чому в Ужгороді під готелями та ресторанами не вишиковуються черги з туристів, як у Одесі, Києві, Львові? Якщо хтось хоче побачити справді туристичне місто, для цього варто поїхати у Львів… і тоді стане зрозумілим, що байки чиновників про те, що Закарпаття – туристична Мекка, є лише популістською фішкою, замилюванням очей тим землякам, які більшість часу сидять вдома, нікуди не їздять і порівняти не можуть.

Звісно, закликати до Закарпаття гостей – це не компетенція депутата, та якби місто, регіон, округ розвивався у правильному руслі, ці потоки були б…  а народний обранець як-не-як про розвиток регіону повинен дбати не лише на словах під час передвиборчих обіцянок, але й конкретними справами.

Адже інші регіони розвиваються, залучають іноземні інвестиції, брендуються, рекламуються, працюють над іміджем… а в нас усе відбувається слабо і з великими потугами.

А що у Мукачеві

Але якщо в Ужгороді усе ж щось таки робиться і в столиці Закарпаття здобутки є найбільшими в області, то в  Мукачеві крім привілеїв із поїздами справи набагато гірші. Тих величезних потоків туристів, якими дехто з представників влади хвалиться, й далеко не видно.

Цікаво, що за всі роки незалежності Мукачево з усього Закарпаття  дало Україні найбільше політиків. Найбільше представників саме цього міста завжди були депутатами Верховної Ради, балотуючись не лише в рідному, але і в інших округах.

Тож логічно, що за цей час місто вони мали просто озолотити, зробити його процвітаючим, гарним… ну просто ідеальним як для самих місцевих мешканців, так і для гостей.

Утім дива чомусь не сталося.

Більше того, тут придумали, як відволікати увагу людей від проблем у місті. Робиться все просто – мукачівців натравлюють на ужгородців, аби розпалити ворожнечу між містами, і багато хто на це ведеться. Тож як так! У краї, де пропагуються добрі християнські традиції, основою яких є доброта, любов і милосердя, те, що людей учать ненавидіти інших, нікого не дивує.

Посміятися з Ужгорода в місті над Латорицею уже звична справа… хоча самі ужгородці над мукачівцями чомусь ніколи не глузують.

Крім того,  часом про добробут у місті складаються цілі епопеї. У цьому плані як роздути із мухи слона – в мукачівських політиків можна повчитися. Адже тут навіть ті, хто вважався еталоном журналістики, піддалися  цьому впливу і втратили  об’єктивність.

І де в Мукачеві ті натовпи туристів? Із тих 3-5 відсотків, що і бувають у місті, більшість – транзитні і приїжджають переважно із санаторіїв, аби оглянути цікаві куточки, за годину обійти центр і поїхати далі. Гроші у місті вони практично не залишають, не розважаються, дорогих покупок не роблять. Хіба що десь зайдуть перекусити в кафе.

Тож така хвальба виглядає якось смішно. Це якби хтось засадив 5 сотин картоплею і, вибираючи її, вихвалявся кожною картоплиною – яка вона гарна, яка гладенька, яка смачна…  а у всіх інших не картопля, а сміх людський.

Що добре у Мукачеві, так це те, що там часто проводяться фестивалі і вони справді добре рекламуються. Утім багато з них пов’язані з алкоголем і нездоровим способом життя, тож їхню якість також потрібно підвищувати.

Хуст – місто понтів

Однак справжнім рекорд-сменом за понтами у області є Хуст. Столиця Карпатсь-кої України звучить гордо, бо жодне інше місто в області столицею, нехай навіть одноденної держави, на Закарпатті не було.

І про це хустянам нагадують на кожному святі, на кожній події, що проходить  у місті.

А ще людям постійно говорять про реконструкцію центру. І звучить це так піднесено, так помпезно, що мешканцям міста зробили подарунок… а не просто хтось виконував покладені на нього обов’язки за гроші не міської казни, а з державного бюджету України.

І в ці казки люди вірять. А того, хто намагається сказати щось не так, одразу атакують камінням… щоправда, словесним, однак кидають його з особливою жорстокістю. Найчастіше це роблять ті, хто наближений до представників влади.

І звучать ці напади дуже переконливо просто через те, що десятиліттями у місті взагалі нічого не робилося, тож той мізер, що зараз Хуст має, завдяки рекламі чиновників виглядає космічним досягненням…

Ще в Хусті люблять хвалити владу за те, що місто стало одним з переможців акції «7 чудес України: історичні міста та містечка». І озвучують це так, що Хуст зараз – одне із семи чудес України. Цікаво, яких саме. По-перше, чомусь при цьому всі забувають, що матеріали на конкурс подав представник агенції «Хуст – Європа – Центр» Юрій Потрогош. Якби не він, чудес би не було. Крім того, голосування проходило в електронному вигляді. І те, що місто набрало найбільше голосів – заслуга сайтів «Медіахуст» та «Дзеркало Закарпаття», де чи не щодня з’являлися публікаціями із закликами проголосувати за Хуст. Однак жодна людина наразі про це не згадує!

По-друге, що дала місту перемога в конкурсі? Людям обіцяли, щодо Хуста просто хлинуть потоки туристів, адже кожному захочеться побачити це сьоме диво світу…

Із того часу минуло цілих два роки, а потік туристів тут не тільки не з’явився, але й готелі та хостел майже порожні навіть влітку. Серед гостей у місті хіба що заїжджі на кілька годин групи відпочиваючих із оздоровниць Шаяна та Велятина.

Та й якщо чесно, гостям у місті немає куди піти. Інфраструктури  немає, туристичних родзинок також. Ще коли цвітуть нарциси, помилуватись ними приїжджають, але скільки того цвітіння… два тижні у році. А так… невеликий центр із мармуровим величезним фонтаном та гігантом-монстром Монументом Слави, всім полупленим, захаращеним, страшним… і руїни замку… У Хусті немає ні пам’ятників, ні міні-скульптур, де б хтось захотів сфотографуватися. І їх настільки катастрофічно бракує, що місцеві журналісти навіть металевий стовп-вказівник назвали туристичною родзинкою, хоча таких по області сотні… і більше ніде їх не вважають за щось особливе.

Тож насправді у Хусті більше понтів, ніж реальних здобутків.

І це сумно!

Адже ми любимо рідний край, нам хочеться, аби в кожному куточку, у кожному місті і селі було щось особливе, аби наші депутати дійсно турбувалися про свій округ, про Закарпаття у цілому. Ми хочемо, аби область процвітала, щоб люди заробляли вдома і не їхали для цього на чужину, аби відкривалися підприємства, фабрики, заводи, готелі, магазини, аби кожному тут жилося добре.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Comments are closed.