Українська Швейцарія? Хто нав’язав людям, що Закарпаття – туристичний край
Коні з крилами, аквапарки, неперевершена їжа, привітні люди, маса фонтанів та пам’яток архітектури, дельфінарій, п’ятизіркові готелі… саме так гостей зустрічає перлина біля Чорного моря
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
Закарпатські політики, які рвуться до депутатства, до керівних посад нав’язали людям стереотип, що наш край – туристичний регіон. Звичайно, слова гарні, і так справді могло би бути, якби вони самі для цього хоч щось робили.
Але насправді все далеко не так. Чому? У цьому і розбиралася газета «Неділя Закарпатські новини».
Ми продовжуємо подорожувати містами України. Які так само позиціонують себе, як осередки туризму. Цього разу наш журналіст завітав до Одеси.
Що ж нам вдалося побачити? Оскільки зараз літо, передусім на березі моря хочеться піти на пляж. А пляжів у Одесі дуже багато, вибір надзвичайно широкий.
Є навіть для тих, хто любить засмагати без трусів, тобто нудистські. Кому, як кажуть, що подобається. Але мова не про них. Чимало пляжів є платними. І там можна відпочити у менш людному місці, там є роздягалки, лежаки, спуск до води, рятувальники, медпункти, кафе, ресторани, поліція. На жаль, на переважній більшості закарпатських водойм немає такого. А на цьому ж можна добре заробити. Це – гроші до бюджету на благо міста, села, області.
Є в нас, звісно, термальні басейни. Там ситуація набагато краща. І це правильно. За відповідну плату можна добре відпочити. Але це – скоріше виняток із правила, бо водойм (у тому числі природних) у нас дуже багато. Є просто фантастичні водоспади, гірські струмки, озера, біля яких купи сміття, у яких плаває пластик, пінопласт, які постійно засмічуються і ніколи не прибираються.
Це – катастрофа для закарпатського туризму! Про дороги навіть говорити не будемо, бо ця тема дуже об’ємна і потребує детального аналізу.
Отже, повернемося до Одеси. Чим там на пляжах ще розважають? Атракцій стільки, що очі розбігаються! Адреналіну від них вистачить на багато років уперед. Це вам не Боздоський парк в Ужгороді… навіть не мукачівський «Перемога», який хоч і зроблено гарно, але у плані розваг явно програє одеським. Про порожній хустський парк навіть смішно згадувати. Там можна хіба що прогулятися алеями, а от атракцій немає, можна сказати, зовсім.
Також на узбережжях працює багато аніматорів або, для прикладу, можна покататися, пофотографуватися на крилатому коні, розмальованому сердечками. Ні. Це не міфічні Пегаси, вони не літають, але це лише додає їм шарму!
Коней там взагалі багато… і малих, і великих, і поні. Але ж у нас їх теж достатньо. Але для туризму їх зовсім не використовують. Хіба що гості відкривають роти, коли бачать, як на возі з металом проїжджають Ужгородом роми.
А в Одесі коні гарні, вимиті, причепурені, розмальовані. Такого граційного красеня хочеться хоча б погладити. Малеча ж просто у захваті! І вони не десь на відшибі за містом, а в самісінькому серці Одеси – на легендарній Дерибасівській! І ніхто не каже, що тваринам там не місце! Одесити заробляють на всьому, на чому лише можна – і це правильно!
А які там океанарії, з якими рибами! А дельфінарій! А справжні аквапарки! Нам до цього дуже далеко, хоча ресурси маємо просто фантастичні!
Взяти хоча б реабілітаційний центр бурих ведмедів. У нас же до них у Синевирі навіть під’їхати не можна, там немає нормального місця для паркування. При розумному підході цей центр можна було би перетворити на ще популярніше місце для гостей.
Загалом на Міжгірщині інфраструктура розвинена вкрай слабо, але про це – іншим разом.
Варто згадати і про ужгородський диво-поїзд, який декого почав дратувати, навіть довелося змінити йому маршрут. А в Одесі таких поїздів багато, вони курсують усім містом, вони яскраві, відкриті і головне – абсолютно нікому не заважають. Навпаки, одесити ними пишаються! Загалом вони вміють любити своє місто і є його патріотами.
У нас же чомусь політики намагаються більше розсварити людей, ніж вчити їх любити рідний край, пропонують постійно шукати довкола ворогів, а не працювати.
Вони ж самі для процвітання області якщо не зовсім, то майже нічого точно не роблять. Одеса брендується, рекламується у всій Україні, влада працює на імідж міста… а реклами Закарпаття за межами області майже немає. Якщо і є, то зроблена не професійно і її мізер. Хто до нас буде їхати, коли ми самі до себе не надто запрошуємо. Вірніше, не ми, а люди, які за туризм відповідають.
А ще ми дуже любимо хвалитися фестивалями, їхньою кількістю і бограчем, позиціонуючи його як основну закарпатську страву! Але того ж бограча вже стільки по всій Україні, що їсти його до нас приїде хіба що один із мільйона бажаючих подорожувати. Загалом бограч і шашлики на фестивалях уже добряче набридли навіть самим закарпатцям. І як цими стравами здивувати гостей? Закарпатська кухня дуже багата на наїдки. Однак звідки про це знати туристу, якщо його намагаються нагодувати щоразу одним і тим же. Пропонують у нас ще хіба що бринзу та гурку. Але й цього добра всюди вдосталь… і в тій же Одесі. Загалом там таке розмаїття їжі, що очі розбігаються. І м’ясо приготавне по-різному, і сири, і морепродукти, і веганська, сироїдська їжа, і страви народів світу… Усе смачне, гарно подане, з цікавинками.
Загалом у Одесі не проводяться, як у нас, поодинокі фестивалі, там весь сезон триває фестиваль їжі. Приємно дивитись на постійно діючі локації – фут-корти, де їжу готують у спеціальних павільйонах, де кухня відкрита, а від розмаїття страв просто голова йде обертом. Усе акуратно і значно якісніше, ніж на Закарпатті. Рівень обслуговування також у рази вищий.
Усі кухарі – молоді, стрункі, симпатичні дівчата й хлопці, а не огрядні пристаркуваті й доволі неохайно одягнені жінки, як у нас. Адже 150-кілограмова баба з села, яка везе на фест свою продукцію, м’яко кажучи, має не надто презентабельний вигляд. Персонал же повинен приваблювати, а не відштовхувати людей.
Крім того, кульгає і наша інфраструктура. У нас немає п’ятизіркових готелів, а там їх дуже багато – один кращий за інший. Хоча можна знайти і простіші готелі за досить помірними цінами. Загалом житло є на будь-який гаманець. І це дуже добре.
Там не відремонтовано кілька кілометрів набережної, як у нас, там набережні тягнуться й на 12 кілометрів, і при цьому всі вони гарні. А чого лише вартий Одеський оперний театр, один з найкращих в Україні. Такого в нас немає, бо нашому драмтеатру до нього дуже далеко. Утім ляльковий можна б зробити набагато кращим. Він невеликий, а отже, грошей на це треба не так уже й багато.
А скільки в Одесі фонтанів – не знають навіть самі одесити, бо насправді їх стільки, що й порахувати важко. Вони є не лише на вулицях, але й на територіях готелів, розважальних комплексів. Більшість із них просто неперевершені – із підсвіткою, різних форм, різної величини, музичні… які лише душа забажає. Шкода, що похизувати таким Закарпаття не може, бо 99 відсотків наших фонтанів просто жахливі. Винятком є хіба що фонтан на площі Народній в Ужгороді. Утім у Одесі подібних декілька. Цікавий фонтан має ще Виноградово. І на цьому все.
Більшість історичних пам’яток у Одесі приведені до ладу, там маса незрівнянних величезних скульптур. Вони надсучасні, яскраві, цікаві, їх можна побачити всюди на вулиці. В Ужгороді є хіба що міні-скульптури, та й то порівняно з Одесою їх мізер.
Пам’ятники ж державним діячам у нас старі і непривабливі. Зате маємо нового монстра на набережній, зробленого за колосальні гроші, перемістити якого мерія відмовилася. Страх… та й ганьба перед гостями!
Єдине, що відштовхує у Одесі, це те – що там досі багато радянщини. Хоча місто й сучасне європейське, та можна побачити радянські пам’ятники, старотипні комуністичні написи… і це бридко. У цьому плані Закарпаття стоїть на багато голів вище. І це радує! Там же відчувається якась меланхолія за страшними роками совєцького минулого. Слава Богу, що у нашому краї хоч у цьому питанні ситуація краща.
Однак загалом Одеса себе позиціонує дійсно як привабливе туристичне місто, де можна не лише добре відпочити, але й загалом корисно провести час. Головне ж для людей – емоції, а вони там на кожному кроці!
У нас же політики та чиновники дуже часто говорять, як вони люблять Закарпаття. У чому ж проявляється ця любов, крім заяв? Чому в нас не шикуються в ряд інвестори, аби вкласти гроші в регіон. Чому до ресторанів немає черг, як у Одесі, Києві, Львові… При тому, що ціни в тих закладах вищі, ніж у нас, але люди все одно хочуть там і саме там пообідати чи повечеряти.
У нас радіють єдиному авіарейсу, а в інших містах їх десятки… і у всі куточки держави і світу. У нас поруч Європа, а ні до Будапешта, ні до Кошице, ні до Праги полетіти у закарпатців немає змоги. А для туристів така мандрівка була би додатковою мотивацією відвідати Закарпаття. Та що там літаки. У нас навіть Інтерсіті досі не запустили. Бо воно нікому не потрібне. Взагалі питання про його доцільність обласні депутати озвучили вже після того, як про це заявили львів’яни, фактично майже скопіювавши при цьому заяву колег з іншої області до Укрзалізниці.
Звісно, є в нас потуги щось покращити. Але вони дрібні, непрофесійні. Щось хочуть зробити підприємці. Але влада їм не дуже йде назустріч.
Показуючи туризм в Одесі, ми не намагаємось когось критикувати у нас. Ми просто хочемо показати читачам, як живуть інші, як працюють і як заробляють гроші. Адже від того, що гостей у нас буде більше, у виграші будуть всі – як влада, так і населення, адже туристи несуть у регіон гроші і залишають їх, допомагаючи області розвиватись.
Наші ж земляки заробляти їдуть на чужину, а вдома просто райська природа, де можна б заробити набагато більше…. але при розумному підході до туристичного бізнесу.
Ми любимо свій край і хочемо, аби Закарпаття процвітало, аби люди були успішними, аби поверталися додому і заробляли гідно.
Але для цього нам треба вчитись в інших… і не просто вчитись, а робити все краще за них. Тільки так ми зможемо не лише привабити, але й утримати гостей, тобто вони повертатимуться сюди знову і знову.
Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
