Чому закарпатська дівчинка постійно носила в рукаві гадів
Своїх слизьких улюбленців вона годувала рибою, а сусідські діти боялись її
- Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
Ельвіру всі в місті називали Повелителькою Змій. Її хата була на околиці, майже посеред поля, тож гадин у її городі водилось багато. Плюс неподалік протікала річка і до будинку дівчини сповзалися всі плазуни. Можна сказати, що вона росла в їхній компанії, бо діти її не любили, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Якщо інші малюки нерідко мають улюбленців собак та котів, то в Ельвіри були вужі. Щоправда, ніхто тоді не знав, що вужі неотруйні, тому дівчини всі боялися. До того всього в неї ще й були зелені очі та руде волосся. Тож її називали відьмою і всі вірили, що вона – справжня босорканя і деколи навіть питали в її матері, що дочка робить ночами. Жінка ж дуже дивувалася, бо Ельвіра нікуди навіть вдень не ходила, не те що тоді, коли на вулиці сутеніло.
Але діти не розуміли, як вона може носити за собою у рукаві всюди гада, чому він її не кусає і що вона взагалі знайшла привабливого у цих слизьких довгих створіннях.
«Хочете побачити, як народжуються гади?» – питала Ельвіра сусідських дітей. – Одні виповзають на дерево, обвиваються довкола гілки – і на землю лише падають малі гаденята. Інші відкладають яйця – і малята вилізають із них. У мене в саду тепер під дошками живуть багато змієнят. Вони такі малесенькі. Наче дощові черв’ячки. Такі милі! Хочете, я вам покажу?»
Та після таких слів на вулиці діти непомітно розчинялися, розбігаючись по домівках.
Після розповідей вдома про дівчину старі люди, коли її бачили, іноді навіть хрестилися.
Звичайно, діти доповнювали все своїми вигадками і від цього бабусям ставало ще страшніше. Вони тоді вірили у всякі казки про темні сили і магічні властивості змій. Тим більше що все відбувалося більше 30 років тому.
Так би Ельвіру обминали усі й далі, але за нею вирішила простежити сусідська дівчинка Марія, на два роки старша за неї. Фактично передусім у компанію Ельвіру не приймали саме за те, що вона була найменшою. А історія з вужами почалася вже пізніше, коли дівчині стало дуже одиноко без друзів.
І якось Марія прийшла до Ельвіри у гості, звісно, без попередження. Пошукала її в хаті – не знайшла, подалася на город і побачила, що Ельвіра сидить на траві і плаче. Підійшла ближче і почула, що вона з кимось говорить.
У руці в неї була риба, а поруч тягнула голівку доверху змія. Батько був рибалкою, тому риби в сім’ї завжди було вдосталь.
«Ніхто мене не любить, – казала Ельвіра змії. – Мама на мене постійно кричить, діти обминають, домашніх тварин батьки не хочуть. Якби не ти, взагалі б, може, німою стала, забула б говорити».
Побачене дуже вразило Марію, і вона розповіла про все дітям.
Лише тоді вони замислились, що може їхній сусідці і справді дуже одиноко. Адже її мати була постійно на роботі, багато працювала, батько часто випивав і нерідко бив доньку, ні братів, ні сестер вона не мала, а ще й усі діти з вулиці, ніби змовившись, перестали з нею товаришувати.
Ельвіру нарешті прийняли в компанію. Вона розповіла друзям про змій дуже багато цікавого. З’ясувалося, що в рукаві вона носила зовсім не ядовитих плазунів, а цілковито безпечних вужів, яких приручила рибою.
Після цього дехто навіть пробував брати змій у руки, адже дівчинка продовжувала водитися з ними й надалі. Інші ж просто мовчки спостерігали за всім.
Та більше відьмою дівчину не називали, але прізвисько Повелителька Змій закріпилась за нею назавжди.
Навіть зараз, коли в кожного з тієї компанії уже свої діти, зустрічаючи її у місті, перше, про що кожен питає, як поживають її вужі.
Із ними, виявляється, Ельвіра дружить і до сьогодні. Хоча живе в зовсім іншій частині міста, але плазунів все одно продовжує приручати. І, що цікаво, вона й далі любить їх носити в рукаві.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
