В Ужгороді актор перевершив людські можливості
Ужгородський фестиваль справді вразив!
Другий театральний фестиваль «Монологи над Ужем» вразив у багатьох відношеннях. Дванадцять вистав з шести країн – дуже несхожі одна на одну, кожна цікава і несподівана по-своєму, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
Ужгородці мали змогу відчути, чим є сучасний театр у п’яти пострадянських державах і Польщі, які творчі пошуки там відбуваються, куди усе рухається. Звісно, краще раз побачити, ніж сто разів почути. Саме таку унікальну нагоду ми отримали. Радує, що серед глядачів постійно були студенти і викладачі нашого коледжу культури і мистецтв, а також ужгородські актори, письменники, художники. Фестиваль перетворився на масштабний майстер-клас, сколихнув місцеве творче середовище, найближчим часом можна чекати з цього якихось конкретних наслідків.
Зазвичай театральні фестивалі по цілій Україні відбуваються так, що колективи приїздять до приймаючої сторони на добу, дають виставу і відразу їдуть геть. Фестиваль моно вистав вдалося організувати дещо інакше. Тут актори, режисери, а також кілька запрошених театрознавців мали змогу провести в Ужгороді по кілька днів поспіль. Окрім перегляду спектаклів колег цей час було наповнено виступами на телебаченні, майстер-класами перед студентами, екскурсіями по області, презентаціями (свою нову книжку про закарпатських художників театру представив театрознавець Олег Зайцев), нарешті – взаємним обміном досвідом.
До забезпечення фестивалю долучилися міська влада (як співзасновник фестивалю), обидва наші театри – музично-драматичний і ляльковий – та коледж культури і мистецтв. Вистави йшли перемінно то на одній сцені, то на іншій, інакше складні декорації просто не встигали би монтувати. Чого коштувало таке сприяння обом ужгородським колективам, можна лише здогадуватися. Гості були приємно здивовані увагою до них з боку міської влади, присутності їхніх представників практично на кожному спектаклі.
А подивитися було що. «Жовте обличчя» (Польща) – інсценоване оповідання Конана Дойла. «Жовтий ангел» – натхненний спектакль-концерт за піснями Олександра Вертинського. A morphine (київський ProEnglish Theatre) – унікальний переклад автобіографічної прози Михайла Булгакова мовою театру, де актор перевершив людські можливості. «Квіти для Елджернона» (Молдова) – інсценівка фантастичного психологічного роману Д.Кіза, дуже щемкого, де встигаєш і полюбити персонажа, і попрощатися з ним назавжди. «Маргарита й Абульфаз» (Дрогобич) – репортаж про геноцид вірмен у Баку очима його жертви. «Їхня сестра» (Вірменія) – шедевр сучасної західної драматургії, така собі наша відповідь Софоклу (за його мотивами). «Чому люди не…?» (Чернігів) – розбурзаний монолог про найголовніше, на філософсько-богословські теми. «Фріда» (київське Solo) – яскрава біографія мексиканської художниці, розказана з відповідним темпераментом. «Квітка ностальгії» – співоча вистава про Квітку Цісик, від першої особи. «Момент кохання» (київський театр ім.Франка) за участю народного артиста України Євгена Нищука – романтична історія про кохання, яка нібито пророкує усі катаклізми ХХ віку. «Інтерв’ю з другом» (львівський проект «Застійний період») – про сучасну молодь і її субкультуру. «Андрій Миронов» (Білорусь) – біографія кінозірки, де актриса театру і кіно Олена Дудич, що кілька днів тому грала в «Абульфазі», виступила вже як режисер.
Другий захід традиційно організовувати складніше, ніж перший, бо вже знаєш багато підводних каменів і мусиш їх обходити, бо ажіотажний інтерес публіки спадає, а вимогливість зростає. Але оргкомітет впорався. Другий фестиваль перевершив перший і за всіма статистичними показниками, і головне – за якістю. Майже щодня вистави ішли згрупованими в ідейно-тематичні пари: про закутки жіночої душі, про психічні відхилення та спроби їх подолання, про жінку у постгеноцидному суспільстві, про пошуки людиною свого місця у світі, про лабіринти кохання, про специфіку чоловічої біографії і дружби. А що найбільш запеклі театрали переходили з однієї вистави на іншу, то мали змогу порівнювати, зіставляти і протиставляти. Як зауважила журналістка і член оргкомітету Тетяна Вашаргелі, ми бачили у різні вечори різні версії кохання: сповідь, потрясіння, каяття і навіть слідчий експеримент.
Сам фестиваль виявився непересічним експериментом. У наш переломний час, коли культура переживає болісну перебудову на марші, виявляється, можна проводити дуже якісні акції, по яких є що згадати і є що дітям розказати. За рік – наступний – третій – фестиваль. Він обіцяє бути аж ніяк не гіршим…
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини» ексклюзивно для zakarpatpost.net
