Сталося неочікуване. Закарпатець після побаченого нікому нічого не сказав і пішов сам… навіки

[Total: 0    Average: 0/5]

Після смерті сина буквально за кілька місяців помер Андрій. Він згас просто на очах. Не витримало батьківське  серце страшного болю. На той час родина мала в селі магазин, тож допомагати Наталії взялася Лариса. Вона любила свекруху як рідну матір, а та невістку – наче доньку. Більшість часу вони проводили удвох.

  • Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Із дня трагедії вже минуло більше 10 років. Лариса так і залишалась одна. На інших чоловіків вона й не дивилася… хоча до молодої вдови не раз приходили бажаючі розділити її самотність. Уже й Наталія пропонувала невістці знайти когось для душі, мовляв, Вітю вже й так повернути не можна, так хоч хай вона не закопує себе живцем у могилу, хай поживе хоч трохи для себе. Однак та й чути не хотіла.

А одного разу Софія прийшла зі школи заплакана. Вона довго не хотіла розповідати що трапилось, але потім зізналася, що її дражнив однокласник, казав, що вона донька повішеника і що мати в неї повія. Дівчину заспокоювали і Наталія, і Лариса, стверджували, що все це вигадки, але  вона відчувала, що щось у словах Василя близьке до істини таки є. Й вирішила будь-якою ціною його розпитати, аби почути його правду… нехай навіть дуже неприємну для себе. Софія зателефонувала Василеві і попросила зустрітись. Він прийшов і розповів те, що чув удома. Казав, що Віктор повісився через її матір, мовляв, вона – жінка легкої поведінки і тоді закрутила роман із його батьком, а його мама розповіла про все її батькові, навіть зателефонувала за ним на роботу, аби він прийшов і все побачив на власні очі. Слова хлопця звучали дуже переконливо. Софія розуміла, що навіть якщо це не є правдою, то Василь у цю версію свято вірить…

Тепер дівчині залишалося поговорити з матір’ю, почути, що з цього приводу скаже вона. Почати розмову було дуже важко.  Але Софія набралася мужності і випалила матері все, що почула від однокласника.

Лариса розплакалась.

«Боже мій! – сказала вона. – Як він міг на таке подумати. Та Дмитро, той пес, мене із першого дня в селі переслідував… а Галя ревнувала. Він і зараз приходить з різними непристойними пропозиціями, та я бачити його не можу…»

Лариса розуміла, що ту зустріч із Дмитром того дня влаштувала Галина, вона ж відправила Віктора на той світ, обмовивши уявну суперницю. Насправді Дмитро був великим бабієм і часто чіплявся до всіх підряд жінок. Дружина ж чомусь найбільше ревнувала до Лариси. Їй ввижалося, що чоловік із нею їй зраджує. Тож вона зателефонувала Вікторові на роботу, щоб сказати, що Лариса спить із Дімою і порадила приїхати подивитись. Коли Віктор мав уже от-от з’явитися в селі, вона попросила Дмитра віднести Ларисі трохи яблук. Тож Вітя їх побачив разом і подумав, що вони коханці. Хоча фактично вони просто знаходилося в одному приміщенні і розмовляли.

Галина розраховувала, що Віктор влаштує скандал, прожене з села невірну дружину, а сталося зовсім неочікуване… він нікому нічого не сказав, а просто пішов… сам… навіки.

Лариса розповіла про все Наталії….  І свекруха була шокована почутим. Галя, звісно, ні у чому не зізналася… але Лариса добре пам’ятала, що останнім у той день до неї заходив саме Дмитро.

Жити з таким тягарем у селі жінки не можуть. Зараз вони хочуть продати і магазин, і будинок і переїхати до міста… щоб розпочати нове життя у новому місці без таких горе-сусідів.

Повний текст читай тільки у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».

Купуй свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуй на своїй пошті!

zakarpatpost.net

Comments are closed.