Чому закарпатський дідо довів екстрасенса до передінфарктного стану
Закодували діда від п’янки. Баба вдоволена, хвалиться сусідці:
«Представляєш, Маріко, у хижі свіжий воздух ся появив, дихати вже є чим, а раньше, ги би корова здохла і гнити начала воняло. Айбо екстрасенс мало не вмер, кой я на стул уклала усьо, што ун просив!», – пише газета «ЯСНО».
«А што треба було принести? Кажи мені, я тоже свого Митра поведу», – запалилася сусідка.
«А… і не звідай. Треба було труси взяти, які ун три тижні не знімав. Я му дала чисті, білі. А кой їх зняв, они були такі, як болото у нас на дорозі. А пахли… а май тоянго воняли, ги би з бударя зачерплам корито гуна і настоювалам його будюгови в тому три годи. Тому київському чоьоловікові дих сперло. Ун раз почелленів, дале зблід, дале став став зеленим, ги інопланетянин… Говорити вобще не муг. Я ся хрестити начала і читити молитву, оби лем ужив, хоть додіть, докідь го закодує. Но самоє главноє було дале. Як я утягла з целофанового міщука дідову праву штрімфлю з лівої ноги, што ї три дни носив, екстрасенс начав іздавати якісь нелюдські звуки. То шипів, як гад, то ричав. як мідвідь, то вобще начав мучати ги бик… Очи му ся упулили, думалам, што ще мало і з голови упадут… а послє того ун устав, походив по кабінетови і впав на столиць. Я му нараз нашатир дала попахати. А ун ня зазвідав: «Што ото у вас за парфуми? «Шанель»? Я му кажу: «Нєт. Ото не шинель, а дідові штрімфі. Екстрасенс лем знизав плечима. І товди я поняла, што ун ня завідав за нашатир. Но нич. Якось ун удошов уд того передінфарктного состоянія і попросив ня уйти з кабінета, оби над майоим старим алкоголіком якийись ритуал провести. Сиділи там час. Я ся бояла, чи там ноги не протяг вобще».
«Твуй дідо?» – поцікавилася Маріка.
«Та який дідо. Екстрасенс. Нашто мені діда п’яницю. Дале ня покликали. Я зайшла. На столі стояла свічка і якісь огарки. Ото они і труси, і штрімфлі спалили. Видко, екстрасенс не муг дихати уд запаху. Я го звідаю: «Нош то, пити буде?» А ун ми каже: «Жити буде!» Мене аж перекривило. Кажу му: «Та ото што ун не здохне, я і без вас знаю, мене інтересує, чи улічилисьте го, чи нет? Які ми гарантії даєте?» Короче, гарантії ун не дав ніякі, но дідо був довольний, аж ми прямо в кабінеті кліпати начав. А вот екстрасенс наоброт, виглядав так, ги би го балтов по голові вдарили. Но айбо я му дала гроші, бо роботу як-не-як проробив. І не надіяламся, што ефект буде!»
«Но і як?» – не могла заспокоїтись заінтригована сусідка.
«Пак добре! – вдоволено відповіла баба Анця. – Уже три дни не п’є. Такого не було даже кой ми ся ще молодими встрічали. Ходив до ня на свіданія і кой ня цюльвав, мене блювати кортіло. А кой ня до дуба в хащі притискав, та кой на ня дихнув, я му наразх казала: «Удпусти мене, рибаку! Я любі три твої желанія ісполню, лем не дихай на ня!».
Повний текст читайте тільки в газеті «Неділя Закарпатські новини».
У продажу з 15 листопада.
Газета «НЕДІЛЯ» із грудня змінює назву на «ЯСНО»
