Побачив, як гинуть люди, коли йдуть на хліб, а діти плачуть, бо голодні

Із війни повернувся місяць тому, бо поранили. Якби не куфайка, відірвало б руку

•  Золотце, читай газету «ЯСНО»!

Живу в гірському віддаленому селі. Але не думайте, що воно дуже красиве. Ліс тут вирубали. У горах завжди мряка. Із землі стирчать якісь колючки дерев, автобус сюди не їде. Доводиться добиратися пішки. Хатки старі, в багатьох тин завалюється. Така нудьга, що не можна собі уявити.

Городів у людей нема. Бо тут холодно і навіть картопля родить слабко. Мені завжди хотілося звідти вирватися. Ну, що тут за картини? Корови пасуться, сусід-алкоголік іде селом, співаючи. Якась курка вилетить із-за тину. Хіба це життя? Це сіра, безперевна нудьга, від якої хочеться вити.

Ну ось, я звідти вирвався. На війну. У самий її центр. Це було пекло. Я побачив велике місто, в якому справді є, куди піти. Є, що побачити. Але яким воно зараз було зруйнованим.

Я побачив, як гинуть люди – просто на вулиці, коли пішли по хліб. Як говорить хлопець з дівчиною, жартує, а за хвилину їх вже немає. Як у багатоповерхівці за мить робиться тріщина – завбільшки з людину. І крізь ту тріщину видно, як акуратно застелені ліжка, видно тумбочку і телевізор.

Я бачив, як плачуть діти, бо їм холодно або тому, що вони голодні. Як люди при бомбардуванні мусять бігти у гидкий, вонючий підвал. І не знати скільки там сидіти, поки вщухне стрілянина. Більше позитивних новин читай у газеті «ЯСНО». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 76076 zakarpatpost.net