Чи знаєте ви, де в центрі Ужгорода гріється на сонці двометровий вужик
Старий, добрий, забутий вужик уже багато років у всі пори повзає біля стоматполіклініки. Він не видному місці, але не заважає нікому. Бетонний і непримітний пам’ятник досі залишається нейтральним і в той же час цікавим.
Це – не ідоли Леніну і Сталіну, які ставили в радянські часи, а потім зняли. Та й загалом скільки разів на Закарпатті змінювалася влада, адже наш край відомо, що входив до складу багатьох держав, стільки разів зносили одні пам’ятники політичним діячам і ставили інші. Хіба варто на них було витрачати такі колосальні гроші? Адже за ці кошти можна було зробити щось набагато корисніше для міста.
- Серденько, читай газету «ЯСНО»!
Це ж стосується і монстра біля медичного факультету УжНУ, зробленого на замовлення Москаля. Ужгородці його не полюбили одразу і двічі голосували за те, аби його перенести подалі від людських очей – на Кальварію. Саме там – найкраще місце для подібних пам’ятників, обелісків, монументів. Утім, на жаль, депутати міської ради до людей не дослухались і він досі лякає перехожих на попередньому місці.
Чи варто було такі мільйони викидати на таку бронзову потвору?
Чи багато туристів захочуть сфотографуватися біля такого чудовиська? Хіба що аби поглузувати. але не похвалитися красотами Ужгорода.
А от невинний вужик так нікому і не заважає. Шкода лише, що його так далеко заховали від людей і знають про нього навіть не всі ужгородці.
А вуж же є ще й своєрідним символом міста і такі пам’ятники варто виносити на людні місця. Можливо й не цього бетонного. Але ж Ужгород – місто міні-скульптур. Тож чому б не зробити і не встановити такого вужика десь на перилах біля річки? Біля нього б точно збиралися не лише гості. але й місцеві.
Або сакура – інший символ Ужгорода. Відомо, що найбільше туристів їдуть до нас саме для того. аби помилуватися цвітінням японських вишень. Але сезон короткий… два тижні і краси ніби й не бувало. Тому потрібно встановити великий пам’ятник сакури… із квітами, із усіма принадами.
Він би приваблював людей постійно, але повинен він бути показним, яскравим і цікавим. Такого ще ніде в Україні немає, тож нам варто започаткувати добру традицію, адже пам’ятників сумним подіям і так достатньо. Вони зовсім не піднімають дух людей, а лише нагадують про різні трагедії. У той же час катастрофічно бракує увічнення чогось позитивного, веселого, радісного, що б піднімало настрій, дарувало приємні теплі спогади.
Але над туристичною привабливістю міста треба працювати. І пам’ятники можуть стати однією з цікавинок, які лише додадуть шарму древньому прекрасному місту над Ужем. Більше ексклюзивних новин читай у газеті «ЯСНО». ЗакарпатПост
