Українців ніхто не порахує. Чому в державі не проводять перепис і чим це загрожує

Україна – одна з небагатьох держав світу, які не проводили перепис майже 20 років. Це призводить до того, що влада має дуже приблизне уявлення про те, скільки людей проживає на її території. Відсутність цих даних може датися взнаки в найнесподіваніший момент.

Наприкінці травня, коли всі українські регіони поступово відкривали кав’ярні, парки та школи, Донецька область ніяк не могла вийти з жорсткого карантину, пише ВВС.Україна.

• Серденько, передплати газету ЯСНО на своїй пошті. Індекс: 76076

Формально причина полягала в тому, що, на відміну від інших регіонів, в області не могли досягти одного з встановлених урядом показників – кількості проведених тестів на коронавірус в розрахунку на сто тисяч населення.

Тестів тоді дійсно робили небагато, визнає співрозмовник ВВС у Донецькій ОДА, не уповноважений коментувати це питання офіційно. Але основна проблема полягала в тому, що показники для області в Києві вирахували, виходячи з того, що її населення становить 4,2 млн людей.

Ці дані, по-перше, розраховували, спираючись на результати останнього перепису населення, який проводився у 2001 році, – з поправкою на деякі демографічні зміни. По-друге, ця цифра – оцінка, визначена в Києві для усієї території області, а не тільки її частини, що контролюється урядом.

Від початку воєнних дій на сході України кількість населення Донецької області сильно зменшилася – причому як на підконтрольних Києву територіях, так і в самопроголошеній “республіці”, нового перепису ніхто не проводив, і норми міністерства охорони здоров’я виявилися просто нездійсненними.

Увечері 22 травня МОЗ перерахувало показники, виходячи з більш реалістичної оцінки в 1,9 млн населення.

Донецька область зуміла виконати ці норми й потихеньку почала виходити з карантину лише у перші дні червня.

“Зі старими цифрами це було просто нереально”, – посміхається співрозмовник ВВС.

Цей інцидент показав: з часів останнього перепису 2001 року українська держава має вкрай приблизне уявлення про те, скільки людей проживають на всій її території та в окремих її частинах.

І відсутність цих даних може датися взнаки в найнесподіваніший момент, в найнесподіванішому місці.

Навіщо потрібен перепис

Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто каже: керувати державою, в якій не проводять перепис, – це все одно, що їздити на старій машині, яка весь час потребує ремонту, замість того, щоб купити нову і на роки забути про постійні проблеми.

“По будь-якій позиції, яка вимагає планування, потрібні дані про кількість та якість населення, яке проживає на тій чи іншій території. Якщо планувати наосліп, то і люди, і держава неминуче будуть щось втрачати”, – говорить він.

Українські соціологи люблять приклад з дитсадками. Здавалося б, що простіше – нові дитсадки потрібні там, де проживає найбільше маленьких дітей. Ці дані у держави, за великим рахунком, є. Але, виявляється, не все так просто.

Якщо все робити по-розумному, розповідає Паніотто, ці дані потрібно зіставляти з даними про структуру домогосподарств у тому чи іншому регіоні. Тобто представники скількох поколінь переважно живуть там в рамках однієї родини.

Практика показує, що якщо сім’ї складаються переважно з представників двох поколінь – батьків і дітей, – то дитсадків потрібно більше. Якщо в одному домогосподарстві живуть не лише батьки й діти, а й дідусі з бабусями, – то потреба в дитсадках буде меншою: частина малюків точно залишатимуться вдома зі старшими родичами.

“Сліпе планування неминуче призводитиме до дисбалансів. Люди, звичайно, не будуть пов’язувати свої проблеми з непроведенням перепису. Вони будуть бачити черги в дитсадках або порожні садки – і лаятимуть владу. А влада знаходитиме потрібну кількість тих же садків лише методом проб і помилок”, – говорить Володимир Паніотто.

Прикладів конкретних даних, потрібних владі, бізнесу, громадським організаціям та й звичайним людям, які можна отримати тільки за допомогою перепису, насправді багато.

Тільки так можна визначити реальні масштаби міграції українців. Зараз нікому не відома навіть приблизна кількість громадян країни, які виїхали за кордон.

Та й про структуру внутрішньої міграції відомо небагато – і йдеться не лише про потужні потоки біженців з охопленого війною Донбасу, але й про банальну трудову міграцію всередині країни.

Навіть влада Києва не знає точної кількості населення столиці України, тож не може планувати розвиток міста, спираючись на реалістичні показники. Які регіони України можна вважати відносно багатими, а які депресивними? Перепис населення може дати найнесподіваніші відповіді на ці питання.

З перепису можна буде почерпнути дані, на основі яких можна раціональніше зрозуміти, якою має бути дорожня сітка країни, як повинна виглядати система лікарень, скільки шкіл і з якою мовою навчання потрібно відкривати.

“Перепис потрібен усій Україні в цілому, але ще й кожному місту, кожній області, кожному району окремо. Якщо сподіватися тільки на проведення соцдосліджень, то таких соцдосліджень потрібно було б провести 30 тисяч, і це коштуватиме дорожче, ніж перепис”, – говорить Володимир Паніотто.

19 років без перепису

Востаннє перепис населення в Україні проводився у 2001 році. Взагалі-то за нормативами ООН їх потрібно проводити щодесять років, на початку кожної декади, але на початку десятих щось пішло не так.

Офіційною причиною відмови від перепису у 2011 році став брак коштів. Преса того періоду писала, що насправді тодішня влада – соратники свіжоспеченого переможця президентських виборів Віктора Януковича – хотіла провести парламентські вибори 2012 року, спираючись на стару статистику, в якій на сході України було нарізано дуже багато мажоритарних округів.

Так чи інакше, у 2010 році запланований на 2011 рік перепис перенесли на 2012-й. Потім його призначили на 2013, перепризначили на 2016 і нарешті затвердили на 2020-й.

Перепис був однією з передвиборних обіцянок нинішнього президента Володимира Зеленського, який збирався провести аудит господарства, яке йому дісталося. Більше того, минулого року обговорювали варіант з його проведенням у “турборежимі” – ще до кінця 2019 року. Але до цього так і не дійшло, і, згідно з чинними документами Кабміну, перепис має відбутися у грудні 2020-го.

Але провести перепис до кінця цього року неможливо, каже ВВС міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов. По-перше, через епідемію коронавірусу, яка цілком може перетворити переписувачів на суперрозповсюджувачів зарази. По-друге, тому що 3,4 млрд гривень, закладених до бюджету-2020 на його проведення, вже направили до фонду боротьби з коронавірусом.

Понад те, продовжує Немчінов, ВООЗ прогнозує, що пандемія цілком може затягнутися і на півтора року, і на два.

“Тому я скептично ставлюся і до 2021 року (як до дати можливого проведення перепису – Ред.)”, – каже міністр.

“Але якщо буде політичне рішення, і будуть підготовлені умови для необхідного санітарно-епідеміологічного захисту людей, які беруть участь у переписі, то, думаю, це можна реалізувати”, – тут же додає він.

В Україні обговорювали варіант з проведенням “віртуального” перепису – за допомогою вже існуючих реєстрів: виборчого, пенсійного, реєстру підприємців. Але, кажуть соціологи, повноцінний перепис неможливий без особистого спілкування з громадянами: адже жоден реєстр не дасть розуміння про структуру міграції, стан житлового фонду, мовну ситуацію в країні.

Політичний захід

Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН Елла Лібанова розповідала “Громадському радіо”, що в попередньому циклі перепису не порахували своє населення лише дві країни світу – Україна та Судан.

Схожа ситуація склалася під час останнього перепису в Північній Македонії. Тоді, у 2011 році, спроба порахувати населення цієї балканської країни обернулася фіаско.

“Македонські політики-націоналісти та їхні візаві – представники албанської меншини – закликали своїх прихильників перераховувати під час перепису своїх численних родичів, які проживали за кордоном. Коли влада усвідомила, що результати перепису можуть виявитися фантастичними, його скасували”, – писав у статті з цього приводу Economist.

В результаті влада Північної Македонії досі й гадки не має, скільки людей проживає на території країни.

Політика замішана і в питанні про український перепис. Під час останнього перепису деякі політики й громадські діячі закликали жителів держави записуватися українцями за національністю. Невідомо, скільки людей послідували цим рекомендаціям, але в 2001 році в Україні проживало на 5% більше українців і приблизно настільки ж менше росіян, ніж під час останнього “радянського” перепису 1989 року.

На тлі конфліктних відносин між Україною і Росією наступний перепис має всі шанси перетворитися на політичний захід.

“У нас що завгодно є політичним заходом – в Україні дуже сильно політизувалося суспільство, – коментує такі перспективи соціолог Володимир Паніотто. – Але це не означає, що через це не потрібно проводити перепис. Перепис потрібен, щоб держава могла нормально існувати, а все інше – це кола по воді навколо цього процесу”.

Ще одне питання, яке неминуче виникатиме при підготовці до перепису, – чи проводити його і, якщо так, то як – на неконтрольованій Києвом території Донбасу та в Криму, який Україна вважає своєю частиною.

Міністр кабінету міністрів Олег Немчінов каже, що уряд вивчав пропозиції використовувати на Донбасі методику дистанційного зондування, яку ООН випробувала для визначення кількості населення Афганістану та в інших гарячих точках. Ключову роль у ній відіграє супутникова зйомка проблемної території.

“Але я не впевнений, що такі речі варто використовувати не в гірських районах, а в умовах щільної житлової забудови”, – говорить Немчінов.

“Зараз ми можемо говорити тільки про підконтрольну (уряду – Ред.) територію України”, – резюмує він.

А соціолог Володимир Паніотто каже, що сам сенс перепису полягає не в тому, щоб провести його саме на всій території країни, а щоб отримати інформацію, необхідну державі для планування своєї політики на конкретній території.

У чорнобильській зоні відчуження, у в’язницях та в закритих військових частинах соцдослідження теж провести не можна, але це ж не означає, що їх не потрібно проводити взагалі, аргументує він свою точку зору.

От і тут – критичної потреби в даних про населення Криму та непідконтрольної Києву частини Донбасу українська влада просто зараз не має. А це означає, що порахувати мешканців контрольованої частини Донбасу вже буде непоганим результатом, резюмує Паніотто. Головне – це щоб перепис рано чи пізно все-таки відбувся. Більше ексклюзивних новин читай у газеті «ЯСНО». ЗакарпатПост