Продовження. Початок тут.
Наступного дня вони вдвох пішли до редакції газети «Закарпатські оголошення» на площу Корятовича. Настя описала себе, написала, яким хоче бачити свого коханого і почала чекати листи.
Перший прийшов через тиждень, а потім посипались десятками. Писали і молоді хлопці, і старші чоловіки, просили надіслати фото, дати номер телефону, пропонували зустрітися.
Настя не могла повірити, що це все пишуть їй. Стільки вродливих і так само самотніх людей також шукали свою половинку. Довго наважувалась, кому відповісти, але в серце їй найбільше запав чорноокий Степан. Йому було 30 років, займався виготовленням дерев’яних будиночків, шукав дружину, яка була б вірною і любила подорожувати. Власне подорожувати Анастасія ніколи й не пробувала, тож це її дуже заінтригувало. Наважилась і написала хлопцеві. Обмінялися номерами телефонів. Уперше зустрілися в Ужгороді на пішохідному мості, адже його ще називають мостом кохання. побачення було неймовірним. Виявилося, що в них багато спільного і вже на вихідні вирішили разом поїхати в гори. Мандрівка була просто незабутньою. Стільки вражаючих емоцій у Насті не було за все життя.
Невдовзі разом побували в Києві, поїхали просто погуляти містом, а потім відвідали знаменитий тунель кохання на Рівненщині. Там Степан освідчився дівчині у коханні і вони разом прийняли рішення одружитися. Весілля вирішили не робити, краще на два тижні відправились у мандри Європою.
А через місяць після повернення прийшли разом до редакції газети «Закарпатські оголошення» із шампанським. Дівчина захотіла подякувати колективу за те, що дякуючи газеті вона знайшла найбільше в своєму житті кохання і почувається дуже щасливою. Кажете, див не буває! Та ні! Ще й як бувають! Просто треба у це вірити!