Заблукавши у лісі, подружжя стареньких закарпатців тиждень виживало на ягодах і жуках

Уціліти вдалося дивом

Пара пенсіонерів поїхала в ліс на ягоди і заблукала, старенькі тиждень жили в дикій гущавині, їли листя дерев та пили воду із калюж. Їх ніхто не шукав, і вони ледве вибралися з нетрів живими, пише газета «ЯСНО».

Ця історія трапилася 20 років тому, а розповіла її старенька ужгородка Марта Синьо. Жінці 84 роки і вона вирішила розповісти газеті «ЯСНО» свою захоплюючу історію.

 «Тоді нам з чоловіком було по 64. Ми обоє були на пенсії і мали вільний час, щоб мандрувати. У нас була дача в Ужгородському районі, куди ми часто їздили. Одного разу звідти вирішили пішки податися по ягоди аж у Перечинський район», – каже закарпатка.

Та в лісі доріг дуже багато, і подружжя заблукало, стежина привела їх до якихось заростей, а там закінчилася. Тоді вони почали шукати дорогу, хотіли вже повертатися додому, але знайти її не могли. Поруч не було нічого, на що б вони звернули увагу, повз що могли проходити.  Мобільних телефонів тоді ще не було, тому зателефонувати нікому вони не могли. Та й не шукав їх ніхто, бо єдиний син виїхав жити до Англії, а з сусідами по дачі були ледве знайомі.

«Ми ночували під деревом. Було дуже страшно. Я плакала, а Вася мене заспокоював, казав, що вранці точно вийдемо на дорогу. Думаю, чоловік теж боявся, але не показував. Уночі у лісі звуки особливі… від кожного шокову мурашки  пробігають по шкірі. Я боялася не так диких тварин, як якихось лісових істот, про яких наслухалася ще в дитинстві від мами. Тоді пригадалися всі історії про упирів та привидів, що крадуть людські душі. Я майже до ранку не зімкнула очей, лише молилася», – розповідає жінка.

Та наступного дня дорогу знайти також не вдалося. Більше того, пенсіо-нери відійшли так далеко, що зовсім не розуміли, де вони, у них не було з собою ні їжі, ні води.

«Я відчувала, що сили поступово мене покидають. Неймовірно хотілося пити, поруч не було жодної криниці. Ми пили з калюж, які знаходили. Я думала, що все одно від чого померти, лише б не від спраги. То було літо і спека відчувалася навіть у затінку дерев», – пригадує Марта Синьо.

Пенсіонери, аби втамувати голод, їли листя дерев та квіти, дуже раділи, коли знаходили якусь ягідку. Повний текст читай у газеті «ЯСНО». ЗакарпатПост