Марточка втекла з дому. Микола сходив з розуму, а вона розважалася з Василем
«Невже ти мене забула?» – не міг заспокоїтися чоловік
Вона була для Миколи усім, що він мав. Любив її понад усе на світі. Ніколи не лягав спати, не поцілувавши її, не прошепотівши на вушко щось лагідне. За три роки, що воно жила в нього, він дуже змінився… став добрішим і більш чуйним до інших… навіть до собак, яких боявся з дитинства, пише газета ЯСНО.
Від переляку до любові один крок
Якось, повертаючись увечері з роботи, Микола страшенно перелякався. У темному під’їзді прямо під дверима його квартири щось зашаруділо. Він тупнув ногою – і почув неймовірно страшний звук… ніби кричить дитина. Микола підсвітив телефоном і побачив… що біля порогу сидить кошеня… Таке худе, таке мале, таке замурзане.
Ну й налякала ти мене, мала чортице!» – сердито сказав він і ще раз тупнув на кошенятко, але воно не злякалося, не побігло нікуди, а навпаки, почало тертися об штани чоловіка.
«Треба ж таке! Я його жену, а він радіє! Ну добре, заходь, якщо вже прийшов!» – скомандував він своєму гостю.
Гість виявився гостею. Микола пригостив кішечку шматком сирого м’яса. вона не з’їла, а проковтнула їжу.
«І так уже 10 років живу один. Залишу тебе собі!» – вирішив чоловік.
Після смерті батьків у квартирі Миколи майже нікого не було. Друзів він не мав, дружини також…. але вечорами любив читати і ніколи не почував себе самотнім. Однак зараз його життя почало наповнюватись новими барвами…. стало цікаво спостерігати за новим членом родини… навіть книгу до рук не взяв цілий вечір.
«На календарі березень. Назву тебе Мартою», – вирішив він, лагідно погладжуючи кошенятко.
«Бачите, як їм удвох добре!» – усміхнулася незнайомка
Якщо раніше з роботи Микола ніколи не поспішав додому, то тепер просто мчав. Він знав, що треба нагодувати свою кішечку, йому подобалося, що на нього хтось у квартирі чекає. Якось навіть затишніше тепер почувався він у чотирьох стінах.
Марточка виявилася дуже розумною кішкою. Вона виконувала різні трюки, залюбки бавилася з господарем, носила клубочки, які йому позносили колегині спеціально для кішки, ганяла кімнатою електронну мишку, любила поспати з Миколою на ліжку.
Так минуло цілих три роки. А одного разу Марта втекла. Вислизнула прямо з-під ніг Миколи, коли він виходив до магазину. Відчайдушно чоловік кликав свою улюбленицю, шукав, але безрезультатно. Вона ніби розчинилася у повітрі.
Микола уже й розклеїв фото Марти по місту, і в соцмережах писав, і в газети оголошення давав… та пошуки були марними. Аж через три тижні йому зателефонувала якась жінка, яка сказала, що бачила фото його кішки в газеті і їй здається, що до неї приблукала саме ця сіро-біла знайда. Стверджувала, що почувається в неї вона дуже добре і вже три тижні не розлучається з її котом Василем. Микола, не тямлячи себе від радості, помчав за вказаною адресою.
Відчинила двері симпатична білявка. Вона була дуже люб’язною і одразу відвела чоловіка до спальні. Там посеред її величезного ліжка лежала його Марта… а біля неї… сірий персидський кіт.
«Бачите, як їм удвох добре!» – усміхнулася незнайомка.
«Марто!» – кинувся до кішки господар… але вона й вусом не поворухнула.
«Невже ти мене забула?» – не міг заспокоїтись Микола.
Марта і справді зовсім не звертала уваги на господаря.
Чоловік погладив кішку в вона заворкотіла. Хотів узяти на руки, та Марта засичала… насторожилась. Було очевидно, що чужу квартиру вона не збирається покидати.
Не міг повірити, що його зрадила та, у кому він душі не чаяв
Юля запропонувала хоча б тимчасово залишити кішку в неї, казала, що зараз у неї просто період любощів, тож їй не до господаря. Микола почувався дуже незручно. Він не міг повірити, як так могло трапитись, аби та, в кому він душі не чаяв, вчинила з ним так по-зрадницьки.
Робити було нічого, і чоловік погодився. Із того часу він щодня почав навідуватись у гості до своєї нової приятельки, нової господині його Марти.
Юля вже й вечерю щоразу готувала не на себе одну, а на двох… часом щось смачненьке приносив і Микола.
Невдовзі стало зрозуміло, що кішка вагітна. Василь гордовито походжав біля неї, ніби відчував, що скоро стане батьком. А спільні господарі уже почали думати, кому роздати кошенят, пропонували малюків знайомим. Незабаром у кішки народилося троє малюків – усі три хлопчики. Один із них був схожим на Василя, а двоє на Марту. Вони швидко росли, були дуже гарними та грайливими. А Микола з Юлією зрозуміли, що просто створені один для одного, що розуміються з одного слова, що їм дуже добре удвох – і почали жити разом • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост
