Обмеження свободи слова: як судді реагують на розслідування ЗМІ щодо чиновників

Чиновникам не подобається, що про їхню діяльність та можливі порушення закону стає відомо громадськості – вони домоглися в судах обмеження свободи слова та навіть цензурування історії. Так, Медведчук добився заборони судом друку та розповсюдження книги про справу Василя Стуса. А Портнов через судове рішення заборонив активістові Віталію Шабуніну обговорювати ймовірне незаконне збагачення юриста.

“Чим я гірше?” – подумав Сергій Семочко і теж подав позов на журналістів про захист честі, гідності і ділової репутації. Детальніше про це – читайте у блозі “Честь і не честь” на 24 каналі.

НЕчесть тижня

Сергій Семочко працював в структурах Служби безпеки України ще з моменту її заснування, зокрема в Криму. У липні 2018 року президент України Петро Порошенко призначив його першим заступником глави Служби зовнішньої розвідки. Однак він став відомий загалу завдяки журналістам проєкту Bihus Info.

Вони з’ясували, що громадянська дружина Семочка та інші члени сім’ї отримали російські паспорти після анексії Кримського півострова. Паспорти дружини, її дітей, зятя та інших родичів вони верифікували через Федеральну податкову інспекцію Росії. Згодом наявність російських документів у синів Семочка підтвердила й українська контррозвідка. Також журналісти розповіли про можливе втручання Семочка, як одного з керівників СБУ, в процес закупівлі медичних препаратів для діалізу нирок. 

Втручання СБУ в діяльність суб’єктів закупівель призвело до припинення цих закупівель та смерті приблизно 200 людей, які не могли вижити без необхідних препаратів.

Свідки заявляли, що чиновники СБУ ймовірно вимагали хабара за те, щоб закупівлі препаратів продовжувались без їхнього втручання. Водночас за інформацією Bihus Info, попри відсутність значних офіційних доходів, сім’я Семочка володіє будинками під Києвом загальною вартістю близько 8 мільйонів доларів.

Звернення до суду

Однак Сергій Семочко заявив, що інформація у розслідуванні – неправдива, а всі його статки та статки родини “копійка до копійки” внесені до декларації. Зрештою він подав до суду на Дениса Бігуса, Лесю Іванову та 24 канал. Справу розглядав суддя Голосіївського районного суду Києва Юрій Мазур, який попри участь в кількох сумнівних судових справах, не так добре відомий широкому загалу. Сказати, що суддя необ’єктивно розглянув справу – нічого не сказати. Він не лише задовольнив вимоги Семочка щодо спростування інформації, а й паралізував нормальну роботу каналу та журналістів. 

10 вересня суддя визнав, що деяка інформація, поширена журналістами про Семочка, є недостовірною, зокрема:

• в діяльність суб’єктів державних закупівель медичних препаратів він не втручався,
• хабарів не вимагав,
• дорогого нерухомого майна та російських паспортів не має.

Але журналісти в жодній тезі не зазначали, що позивач вчиняв злочин або порушив закон. Вони не є слідчими та не надають правової кваліфікації діям тих чи інших осіб.

Що не повинен був робити суддя Мазур

Суддя Мазур теж не мав цього робити, він – суддя у цивільній, а не кримінальній справі, тож не може визнавати винним чи виправдовувати Семочка у конкретних кримінальних правопорушеннях. Зокрема таких, як вимагання, зловживання службовим становищем, та одержання неправомірної винагороди. Натомість суддя мав перевірити, чи містить сюжет недостовірні факти чи висловлювання є суб’єктивними судженнями.

Семочко – публічна особа, тож журналісти мають повне право висвітлювати його діяльність у своїх сюжетах та брати коментарі в експертів щодо їхнього ставлення до Сергія Cемочка. Він, як і Портнов та Медведчук мають бути готові до відкритої суспільної критики, якщо хочуть займати високі посади, навіть якщо ця критика їм неприємна. Посадовці можуть очікувати лише спростування недостовірних фактів, висловлених журналістами.

Але Семочко вимагав, а Мазур задовольнив, щоб журналісти спростовували не їхні слова, а коментарі в сюжеті іншого журналіста-розслідувача та представника фармкомпанії, на яку СБУ чинило тиск. А також художні висловлювання щодо Семочка, наприклад “він у нас демон у двох іпостасях” або “паспортів з куркою більше, ніж з тризубом”.

Також суддя взагалі відмовився перевіряти факти. Він не взяв до уваги докази журналістів, зокрема:

• витяги з українських та російських реєстрів про нерухомість Семочка,
• громадянство його родичів.

Сам Семочко теж не спростував доказами інформацію в сюжеті, а лише відхрестився від декількох родичів. Він сказав, що родиною вважає тільки дружину і сина, а суддя Мазур на підставі цього дозволив спростувати твердження щодо громадянства 8 родичів, бо ж родичів тільки 2.

Зобов’язання журналістів

Крім спростування інформації, Мазур зобов’язав журналістів відшкодувати судові витрати Семочка у розмірі 24 610 гривень. Згодом ще й за власною ініціативою прийняв додаткове рішення – стягнути ще 47 тисяч гривень з відповідачів за проведення лінгвістичної експертизи. Суддя виніс рішення 10 вересня, але оголосив тільки резолютивну частину. Повний текст він повинен був підготувати у межах 10 днів, тобто до 20 вересня.

Але суд направив повний текст рішення для публікації в реєстрі лише 25 вересня, а журналістам взагалі 1 жовтня. Згідно з законом, кожен має право оскаржити рішення суду першої інстанції в 30-денний термін з моменту його отримання. І якщо апеляційна скарга подана вчасно – то рішення не набирає законної сили.

Проте 15 жовтня, задовго до спливу строків на подання апеляції, суддя Мазур видав виконавчого листа, а 6 листопада приватні виконавці наклали арешт на рахунки 24 каналу та Дениса Бігуса. Авторці сюжету Лесі Івановій, крім рахунків, арештували ще й квартиру. Водночас всі вони разом за рішенням Мазура мали відшкодувати Семочкові приблизно 70 тисяч гривень, тож арешт був абсолютно неспівмірним.

Антипремію “НЕчесть тижня” отримав суддя Голосіївського районного суду Києва Юрій Мазур, який став на захист ексчиновника та покарав журналістів за висвітлення його діяльності.

ЧЕСТЬ тижня

На щастя, в Україні ще залишились судді, які добре знають міжнародно-правові акти, практику Європейського суду з прав людини та національне законодавство України. Вони знають, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Також вони знають, що позови про захист честі і гідності не можна використовувати для цензурування думок про діяльність чиновників та політиків, яким ці думки не подобаються. До таких суддів належать:

• Сергій Савченко,
• Сергій Верланов,
• Марина Мережко.

Нещодавно судді Київського апеляційного суду продемонстрували це при розгляді справи Юрія Іванющенка проти Сергія Лещенка. У 2015 році в прямому ефірі телепрограми “Шустер LIVE” Сергій Лещенко згадав про соратника Януковича та екснардепа Юрія Іванющенка. Лещенко назвав Іванющенка “смотрящим над “Укрспиртом”, розповів про те, як він отримував “долі” та як пов’язаний з підвозом “тітушок” під час Революції Гідності.

Позов Іванющенка до суду

За словами журналіста, генеральна прокуратура розслідувала причетність Іванющенка до підвозу тітушок та вбивства журналіста Веремії на Михайлівській площі. Юрій Іванющенко подав позов на Сергія Лещенка, в суді він заявляв, що вся без виключення поширена відповідачем інформація завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації, оскільки справляє враження на суспільство, що він чинить аморально та зневажає закон, бере участь у організованій злочинній діяльності.

І хоча перше рішення було на користь Лещенка, суди тривали понад 4,5 роки, адже юристи Іванющенка придумували нові підстави оскаржити рішення. Але в жовтні 2020 року судді Київського апеляційного суду поставили крапку, вони вирішили, що заяви Лещенка, які просив спростувати Іванющенко є безсумнівно оцінювальними судженнями. Вони є результатом критичної оцінки фактів та діяльності позивача як політика та є вираженнями його суб’єктивної думки – тому політик не може вимагати судового захисту.

Колегія суддів також підкреслила суспільну важливість інформації про діяльність політиків для широкої громадськості та відхилила позов Іванющенка. Адвокати Іванющенка, ймовірно, відчували, що програють та декілька разів намагались відкласти засідання. Після 4 клопотання апеляційний суд вирішив розглядати справу без них, детально аргументувавши, чому таке відкладення є безпідставним та не порушує права політика.

Премію “ЧЕСТЬ тижня” отримують судді Київського апеляційного суду Сергій Савченко, Сергій Верланов, та Марина Мережко за захист свободи думки та розголошення суспільно важливої інформації. Автор:Ірина Шиба  • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост