Прогулянка карпатськими місцями, де любив бувати цісаревич Габсбург та планував добувати золото одіозний Захарченко
У час, який у Карпатах називають “золотою осінню”, влаштувати собі такий одноденний карпатський турпохід – найкраще рішення, пише Укрінформ.
І байдуже, чи ви місцевий житель, чи мешканець українського мільйонника десь у центрі, на півдні або сході країни: вам буде однаково цікаво, бо природа тут не може не вражати. Урочище Кузій — це заповідний масив, частина Карпатського біосферного заповідника, розташоване на Рахівщині, недалеко від Великого Бичкова, за селом Луги. Вражає тут насамперед природа — це листяний ліс, переважно буковий, хоча є місця зростання тисів, легендарних негний-дерев, які колись тут панували, про що свідчать топоніми, наприклад, річка Тиса. Ви здивуєтесь, коли побачите в лісі столітні тиси з бирками, вони тут усі пораховані. Вражають також білі скелі-стрімчаки, на них гніздуються хижі птахи, і саме для того, аби спостерігати їхнє життя та звичаї, сюди приїздив цісаревич Рудольф Габсбург, відомий орнітолог ХІХ ст. А ще тут є унікальні “білі потоки” — виходи мармурового вапняку, породи, в якій є золото. Саме неподалік від Кузія в часи Януковича хотіли розробляти Рахівське золотородовище й ідея ця не покидає окремих людей і сьогодні. Усе це побачити і подивуватися ви зможете, зібравшись у тур на Кузій. А найкраще це робити, як радять бувалі, саме зараз, коли буковий ліс жовтіє і скидає листя.
ТУРИСТИЧНИЙ ОБ’ЄКТ, ЯКИЙ РОЗКРУТИЛИ ГАБСБУРГИ
Утім, зібратися в Кузій ви можете будь-коли, причому зробити це самостійно — маршрут і стежка тут добре марковані, є місця для перепочинку, інформаційні стенди тощо. Я проходжу маршрут з групою та гідом Сергієм Прокопом, який відомий на Закарпатті саме своїми екологічними екскурсіями горами та лісами регіону. Йдемо ми до Соколиного берда — спочатку вгору руслом потоку Кузій, а потім маркованою екологічною стежкою спершу листяним, переважно буковим лісом, а вище — мішаним, який називають “ялицева бучина”.
Починається маршрут біля невеликого двоповерхового будинку — зараз це одна із так званих “контор” на території Великобичківського держлісгоспу. Напроти — менша, також двоповерхова споруда, де перебуває лісова охорона Карпатського біосферного заповідника. Ми на маршруті у суботу, на території будинку лісництва шум-гам: столи стоять, дрова рубають, територію прибирають, люди пояснюють, що тут готують агітаційну зустріч однієї з партій із місцевим “начальством”. Ми ж звертаємо увагу на припарковані машини: біля лісництва — це джипи та кросовери, біля будинку КБЗ — китайський скутер. Цікаво, що біля дороги в лісі, що веде до шлагбаума, тобто, на початку маршруту в Кузійому, є посадка новорічних ялиць і смерек, які взимку реалізовують лісівники, також тут є старі ясени, явори, модрини та липи. Їх, кажуть, висаджували ще за Австро-угорської імперії, також на території лісництва є дерев’яний будинок, який будували за Габсбургів.
Власне, про Габсбургів ми ще тут згадаємо. В основному, про Рудольфа Габсбурга, єдиного сина цісаря Франца Йосипа та імператриці Єлизавети Баварської Сіссі. Саме він свого часу і відкрив світу Кузій. Наприкінці 1880-х для нього тут звели мисливський палац, прилеглі будинки з дерева, рибник та висадили паркову алею, до резиденції навіть був міст через Тису зі сторони Румунії (кордон тут поруч). Рудольф таки часто тут бував, він був затятий мисливець, а тут полювали на ведмедя, кабана, оленя. А ще Рудольф був відомий як орнітолог — він описав понад 100 видів птахів свого часу, був учасником Міжнародної ради орнітологів у Відні. Ну а тут, в урочищі Кузій досліджувати птахів — саме задоволення, адже на місцевих скелях-стрімчаках гніздиться багато пернатих. І досі на Орлиному берді (цей маршрут також тут є, але туристам ходити ним — зась, можуть тільки науковці!) в урочищі Кузій живе сім’я беркутів, найбільших хижих карпатських птахів, це, до речі, одна із лише п’яти таких сімей беркутів у Карпатах.
Власне, з часу, як цю місцину покинули Габсбурги (в силу історичних обставин), мисливський палац та будинки запустіли, занепали та з часом поруйнувалися. Ні за чехів, ні за угорців, ні в часи совєтів цій території не приділяли великої уваги (хоча переказують, що в радянські часи сюди також приїжджали “пострілювати” мисливці з партійної номенклатури). Щоправда, за чехів у 1936 році тут уперше оголосили заповідні території — масив Кузій-Свидовець. Уже в 1974-му територія урочища стала ландшафтним заказником, а в 1990-му — Кузій-Трибушанським заповідним масивом у складі Карпатського біосферного заповідника. Зараз його площа складає 4925 га. Ми перебуваємо у південній частині масиву, де розташована найбільша з принад заповідника — смуга юрських мармуроподібних вапняків, що виходять на поверхню та утворюють численні скелі, серед яких найпопулярніша — Соколине Бердо.
Та все, про що йшлося — історія цього місця, (одна із, адже урочище Кузій також зв’язують із масовим розстрілом полонених січовиків після сумних подій розгрому Карпатської України у 1939 році). Набагато цікавіше досліджувати Кузій з точки зору цінності та цікавинок місцевої природи.
СКЕЛІ ЮРСЬКОГО ПЕРІОДУ ВРАЖАЮТЬ І В ХХІ СТОЛІТТІ
Що ж тут дивитися? Та безліч речей. Скелі, штольні та каміння. Водоспади та “білий потік”. Дерева, поширені й унікальні породи, наприклад, тис (одне з місць у Карпатах, де зростає в одному ареалі понад 150 дерев тиса — у сторічному віці вони тонкі й невиразні, а загалом ростуть до 2 тисяч років). Вражає місцева флора — на каменюках тут зростають папороті неймовірних кольорів та видів, а ще — мохи та лишайники. Ну і звірина, її теж чимало. Кажуть, що вранці до потоків спускаються пити дикі кози, олені й кабани — хоча пересічному туристу, який не вміє маскуватися, навряд чи пощастить побачити дику звірину. Для таких, котрі не вміють непримітно для тварин поводити себе в лісі, є білки, полози та саламандри, їх тут багато, тож вам може таки пощастити їх зустрінути, як от мені. Але про все по черзі.
Звісно, перше, на що звертаєте увагу, починаючи рух маршрутом — це скелясті виходи тих самих мармурових вапняків юрського періоду. Не знаю, чи вражали вони жителів юрського періоду, але нас у ХХІ сторіччі точно вразили! Вони то нависають над стежкою, то вигулькують за поворотом, то утворюють стовпи, скелі, якісь чудернацькі силуети!.. І щоразу дивуєшся з їхньої висоти, розмірів і величі.
Майже на самому початку маршруту на стежці вказівник зводить уліво, інформаційна дошка біля стрілки каже, що це “улюблене місце відпочинку Рудольфа Габсбурга”.
– А цісаревич не дурник! – жартують туристи, бо місце справді унікальної краси: біля струмка дві скелі нависають над невеличкою галявинкою, там встановлені лавки та дерев’яний стіл, можна посидіти, послухати, як жебонить струмок та співають пташки, перекусити.
– О, ми сюди якось на пікнік приїжджали! – раптом згадує одна із туристок.
БІЛИЙ КАМІНЬ, У ЯКОМУ Є ЗОЛОТО
Неподалік від улюбленого місця цісаревича є невеличкий водоспад. Він усього двометровий, але вода — кришталево чиста. Гріх не напитися. На смак приємна, і холодна. Звісно ж, усі стають набрати води.
За кількадесят метрів знову стають — тепер уже фотографуватися біля дивовижного білого потоку. Він дивує усіх не тому, що вода збурена і має білий колір, хоча вона бурлить, як завжди в горах. Тут потік має білий колір тому, що порода, по якій тече струмок — біла. Це ті самі мармуроподібні вапняки, але водою вони відполіровані, гладенькі, неймовірної структури. Поки група робить селфі та знімки на пам’ять, гід розповідає, що старі люди в цій місцевості століттями переказували, що в цьому потоці, та навіть нижче в Тисі знаходили золоті самородки.
– У цій породі міститься золото та інші кольорові метали. У 60-х роках минулого століття геологи проводили тут розвідувальні роботи. Від цього процесу нам і зараз залишилися у спадок закинуті штольні, їх ми ще будемо бачити на маршруті, – каже гід Сергій Прокоп.
Ну а востаннє питання добування золота тут, на Рахівщині, підіймали за часів Януковича, компанія, яку пов’язували із тодішнім одіозним силовиком, міністром МВС Захарченком.
– Те родовище, яке вони планували розробляти, на кордоні із КБЗ, в цьому ж масиві. Зараз цей процес заморожений, але ідея досі витає в повітрі, і до неї в будь-який момент можуть повернутися. Якщо таке станеться, для заповідника це буде катастрофа! – каже Сергій Прокоп.
ПАПОРОТІ, ЯКІ ЛЮБЛЯТЬ ЗАПОВІДНИЙ ЛІС БІЛЬШЕ ЗА ПРОМИСЛОВИЙ
А вже за водоспадом на брилах та скелях починаєш дивуватися ендемікам. Упізнаю рідні блакитні карпатські дзвоники. А ще на скелях ростуть різні види папоротей, і поки всі дивуються з форм та насиченого кольору листя, гід починає перераховувати назви:
– Аспленій зелений, аспленій волосовидний, листовик сколопендровий або турій язик, багатоніжка звичайна… – загинає пальці Сергій Прокоп, попереджаючи, що усі рослини в заповіднику можна хіба фотографувати і не дай Боже зривати.
Хоча, каже, якщо зустріти той же турій язик не у заповідному лісі, можна заготувати собі листя для лікування. Це добрий потогінний, відхаркувальний засіб, очищує печінку. Але папороті, як виявляється, заповідні ліси люблять більше, ніж промислові — там, де ведеться лісозаготівля і багато світла, вони ростуть менше і мають не таке яскраве листя.
ЯКЩО ПОЩАСТИТЬ – СТРІНЕТЕ ПОЛОЗА
Ще на початку маршруту зустрічаємо одну зі штолень, про які вже згадував гід. Вона розташована на висоті 380 м над р.м., заґратована, а що знаходиться через струмок, то ми до неї не підходимо. Набагато цікавіше розглядати верхню штольню, що майже на підході до Соколиного берда.
Білі стіни, підпірки із трухлявих уже дерев, ґрати із замком на вході, всередині — води по кісточки.
Обидві штольні великі, прориті на сотні метрів, зокрема, верхня на 400. Чи є там золото чи ні, невідомо, але ходи в породі стали домівкою для десятків видів рукокрилих.
– Тут зафіксовано 10 видiв кажанів, шість із яких є рiдкiсними, от хоч би пiдковоноси, нiчницi велика і довговуха, вухань звичайний. Ці штольні схожі на природні печери, а ґрати для рукокрилих — не перепона, тому їм тут добре ведеться, – каже гід.
Власне тому на ґратах є замки — щоб коли туристам спаде на думку подивитися, що там всередині, не турбували тварин. Ну і не наражали своє життя на небезпеку через завали.
А в потічкові, що тече на дні верхньої штольні, розмножуються саламандри, вони зимують у штольні. А ще в печері та коло неї живуть рідкісні ескулапові полози.
“Якщо пощастить, – написано у путівниках, – ви можете тут побачити найбільшого плазуна Карпат (полози досягають 2 м у довжину)”.
Чомусь, із групи щастить саме мені, що звісно, не викликає великої радості, а пришвидшене серцебиття при виді полоза у мене було спричинене, скоріше, переляком. Як і в полоза, що, переляканий, звиваючись і шукаючи порятунку, прошмигнув біля моїх ніг.
СОКОЛИНЕ БЕРДО — ІНСТРАГРАМНЕ МІСЦЕ
Проте вже за кілька хвилин на мене чекала кульмінація походу — Соколине бердо, скеля, що височіє серед букового лісу, тому про зміїний сюрприз швидко забулося. Спочатку бачимо дві окремі вапнякові останці, вони, як два стовпи, нагадують пальці чи стовбури буків. За ними — стінка скали Соколиного берда. Зі скелі відкривається неймовірна панорама на долину, яку називають Кузійською котловиною. Навколо мішані ліси, що починають жовтіти, над ними – сонячне синє осіннє небо! Краса, заради якої варто жити в Карпатах, або приїжджати сюди милуватися нею.
Не дивно, що на бердо одразу виростає черга — це інстаграмне місце, тому зробити селфі з різних ракурсів прагнуть усі, й дівчата, й хлопці.
Я також роблю знимку на пам’ять, хай буде, про таке завжди приємно згадувати! Як і відкривати для себе такі місця. Тетяна Когутич, Ужгород – Луг, Рахівщина • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост
