Чому вчителі б’ють дітей у школах
«Є такі вчителі, кого хочеться обняти, а є такі, що коли їх бачу на вулиці, хочеться перейти на інший бік, – каже закарпатка Аліса. – Я в школі була шульгою, писала лівою. Моя перша вчителька була доброю людиною і нічого мені не казала. Але якось вона захворіла і на заміну прийшла інша. Справжня босорканя! Вона била мене указкою по пальцях до крові і таки за два тижні перевчила писати правою! Я б із нею зараз точно не привіталася, якби ми зустрілися!»
«На уроці фізкультури я щось сказав не те вчителю. Трохи посперечався. Він змушував мене робити те, чого я не міг. Не сяде ж хлопець на шпагат без підготовки, не стрибне метрова дитина на три метри у висоту, якщо вона не чемпіон. От так і я. Так він при всіх учнях дав мені під затильник. І так, що я мало не впав. Він уже й помер, а я досі не можу забути! Ніколи його не пробачу! Навіть сина дав у іншу школу, аби з тим монстром не пересікатися!» – розповідає Іван Пилип.
«Вчителька математики була моїм головним болем до кінця школи. Не любила вона мене… Ну не знала я математику. Не всім дано. Можливо, в іншої б і знала, а ця завжди кричала і я боялася від неї. Якось я неправильно написала формулу і вона побила мене по голові книжкою. Іншим разом щось розповідала, а я не змогла повторити, бо ні слова не зрозуміла, так вона крейдою в мене кинула. Ще раз я не виконала домашнє завдання. Не забула, просто не знала як порахувати. Так вона мене взяла за волосся, потягнула до дошки, дала в руки крейду і змусила під свою диктовку перед усім класом писати. Вона мене так зганьбила перед друзями, що я цього ніколи не забуду, – розповідає Інна Кадар. – Але нічого. Життя – бумеранг. Я працюю в земельній комісії… і прийшла якось вона до мене землю просити. Я їй усе й пригадала. Так вона не аби вибачення попросити, почала ще й мене звинувачувати, що я нібито сама її провокувала. От залишилася вона без землі… і хай молиться, що я не хірургом стала, бо потрапила б до мене на операційний стіл, не ручаюся за себе, що від наркозу вона б прокинулась!»
І таких розповідей багато. Діляться думками люди, які давно закінчили школу, років 20-30, навіть 40, і такі, хто нещодавно, років 5-7. Утім більшість ображених вибачити приниження не можуть.
І це вчителі повинні пам’ятати…. Бо їхні учні не завжди будуть дітьми. І не потрібно потім нарікати, що діти не хочуть вчитися, бо часто це бажання відбивають самі вчителі – вічними моралями, криком, а то й фізичною силою.
А це, між іншим, справжній боулінг. Просто поки що вчителів у нас за таке не карають, утім часи змінюються і Україна усе ж приймає поступово європейські реформи і рано чи пізно за образу дітей і в нас буде справжня реальна кримінальна відповідальність • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост
