Що відбувається із закарпатським сміттям, чому його так багато і чому в області немає переробних заодів
Як змінилася ситуація з побутовими відходами в регіоні з часу, як закарпатське сміття стало міжнародною політикою?
Свого часу всю країну цікавило львівське сміття. Пригадуєте, після катастрофи під час пожежі на львівському полігоні всі регіони прискіпливо відстежували, чи не приїхала, бува, до них якась вантажівка з відходами з міста Лева? Зараз цей “сміттєвий фокус” – на Закарпатті. Оскільки область є туристичною, то сміття на берегах річок і в лісах часто потрапляє в сторіз туристів. Описується це все приблизно за одним шаблоном: ми, мовляв, приїхали сюди споглядати прекрасну природу, а місцеві показують нам ось це, пише Укрінформ.
І часто такі “сторіз” роблять сусіди – причому зі схожою риторикою, але виключно в офіційній площині. Наприклад, риторичні питання “скільки можна” та “доки ми розгрібатимемо ваше сміття”, пересипані закликами до совісті – інакше штрафи, ставить очільник європейської держави Угорщина (адже саме сюди з першим-ліпшим паводком і пливуть відходи, котрі забрала вода на Закарпатті), або це робить міністр екології цієї ж держави, й інформація публікується на офіційному сайті і дублюється президентові України.
Скандал?! Скандал!
А… результат? Чи змінилася ситуація із закарпатським сміттям з часу, як воно стало політикою, та ще й міжнародною? Про це – у розвідці Укрінформу.
40% ОБЛАСТІ НЕ МАЮТЬ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ЗБОРУ СМІТТЯ
На Закарпатті, області з неоднорідним рельєфом, мешкає трохи більш як мільйон людей – шість районів, 64 тергромади. В регіоні є кілька проєктів сміттєпереробки, які все ніяк не втіляться, бо як тільки обласна влада повідомляє, що є інвестор і вже вибрали ділянку для заводу, громада, яку “ощасливили” таким рішенням, збирає пікет, перекриває трасу і заявляє, що не дасть землю на своїй території під побудову сміттєпереробного заводу.
Тобто, усе те, що вивозять із населених пунктів Закарпаття оператори сміттєвих компаній, просто накопичується на полігонах. Звісно ж, вони переповнені, й найскладнішою є ситуація біля найбільших закарпатських міст. Ужгородський полігон, наприклад, був заповнений на 98% ще у 2019-му. У Мукачеві – така ж ситуація, і в цій громаді заявляли про готовність не приймати відходи з населених пунктів, що не входять до складу Мукачівської міської ТГ, мовляв, тут своє подіти нікуди.
Але на Закарпатті є ще й низка гірських районів, звідки сміття навіть не вивозять на полігони. В ОДА подають такі цифри: із 609 населених пунктів області централізований вивіз сміття є тільки в 363, тобто, у 60%.
Як це, спитаєте ви? А так! Збирати відходи в малих гірських селах і містечках з розбитими і нерівними дорогами – справа дуже невигідна і без дотацій місцевої та обласної влади сюди не хоче заходити жоден оператор.
А куди ж дівається сміття, яке продукують горяни, спитаєте ви? Більшість несе його на стихійні звалища біля річки – діють за вічним правилом: вода забере! Інші – пакують у мішки і вивозять до лісу, на поля чи пустирі. Ще хтось спалює на обійсті (минулоріч здивувалася з такої практики в одній туристичній садибі на Рахівщині, де, поки ми виселялися, на дворі дотлівав і смердів палений пластик: “А куди його подіти? – відповів на наші питання господар, – у нас немає організованого вивозу сміття!”)
На Закарпатті тільки починає формуватися спільнота, що сортує відходи і здає їх на переробку. Це наразі настільки малий процент від усього населення регіону, що майже не впливає на загальну картину з відходами.
Ось таке “дано” в задачі про закарпатське сміття. Які ж у неї рішення?
НАЙГІРША СИТУАЦІЯ У ЗАРІЧЧІ, НАЙКРАЩА – У ПОЛЯНІ
Питаємо думку щодо цього у голови Закарпатської ОДА Анатолія Полоскова. Прошу, насамперед, уточнити, де, в яких громадах наразі найбільші проблеми зі сміттям – і які з них наблизилися до її вирішення.
– Нещодавно ми робили обліт території області акваторією транскордонних річок (Тиса, Латориця, Боржава) і за результатами обльоту можу сказати, що найбільші проблеми були виявлені з повітря у Кам’янській та Зарічанській громадах. Але чи можна сказати, що вони найгірші? Ні, бо є гірські громади, наприклад, Колочава, Дубове, де немає вивозу сміття узагалі, там дуже важко з цим, і без дотацій це неможливо організувати, по-перше, а по-друге, люди не готові платити за вивіз свого сміття. Чому? Не готовий на це відповісти, не розумію такого.
Як і того, що ми щоразу стикаємося із протестами та перекриванням трас, тільки-но починаємо обговорювати з місцевою владою питання сміттєвих заводів. Жодна громада не дає погодження, причому, на питання, а куди ми будемо вивозити ваше сміття, відповіді у них немає також.
У цьому сенсі хочу відзначити Полянську громаду – вони будуватимуть сміттєвий завод, причому не лише для себе, це охопить 18 громад колишнього Великоберезнянського, Перечинського та Свалявського районів. Тобто, 30% області. Завод працюватиме безвідходно, це буде абсолютно екологічно. Приклад Поляни свідчить, що керівництво громади до питання дуже грамотно підходить і пояснює шляхи вирішення проблеми громаді. Там складне питання, завод потребує понад 10 млн євро інвестицій, це велика сума. Шукаємо джерела фінансування. Але вони зараз – приклад для цілого Закарпаття. Наприклад, в Ужгороді велика проблема з відсутністю заводу та великою кількістю сміття, тут на 98% використаний полігон ТПВ і навколо Ужгорода нема ділянок для нового полігону. Ділянку знайшли у сусідній Середнянській ТГ, але з місцевою владою нема порозуміння, вони перекривають трасу, результату наразі нема. Відтак, ми рухаємося у тому напрямку, аби вивільнити територію існуючого полігону – є технології, які дозволяють вивільнити до 30% об’єму полігону. Це дозволить нам трохи вирішити проблему з ужгородським сміттям.
У Мукачеві ситуація схожа: там анонсували будівництво нового сміттєпереробного заводу, але громада голосно заявила, що не допустить цього.
Ще один сміттєпереробний завод, ймовірно, буде запущений у Яношах (це транскордонний проєкт з Угорщиною, Берегівський район – ред.), там є порозуміння з громадою, збудована перша черга заводу, – каже Анатолій Полосков.
СМІТТЯ І ТРАНСКОРДОННІ РІЧКИ
У розмові з головою окремо акцентуємо на проблемі зі сміттям у транскордонних річках – Тисі та її притоках.
– Знаєте, при моїй першій зустрічі з президентом одне з головних завдань, які він поставив – це питання сміття і транскордонних річок та недопущення загострення міжнародних відносин через цю проблему. Тому ця робота системна, вона почалася ще минулого року і зараз є бачення, як вирішувати проблему, – каже Полосков.
Мається на увазі, що в 2020-му на Закарпатті справді вперше за довгі роки було розчищено низку сміттєвих заторів на Боржаві та Тисі, це були цілі острови зі сміття. На сьогодні таких островів лишається іще до пів сотні, деякі з них – на територіях природоохоронної зони, їх треба буде розчищати вручну.
Зі слів Полоскова, наразі в області створюють карту сміттєвих заторів на річках, далі в місцях, де вони найчастіше виникають, облаштують пункти збору сміття і його виловлюватимуть із річок, аби не пливло за кордон. Вже є домовленості щодо таких робіт зі спеціалістами БУВР Тиса та ДСНС.
Уточнюю, чи є на це гроші. Є, запевняє голова ОДА.
– Наразі ми готуємо кошторисну документацію. У нас є в обласному бюджеті 3 млн грн, які можна використати на ці роботи з розчищення русел і вилову сміття, але ми також залучатимемо до цього й фінанси громад. В області на так званих “екологічних” рахунках є близько 12,7 млн грн. Вони, як правило, там просто лежать або розміщуються десь на депозитах, але зараз ми ці кошти витрачатимемо на вирішення проблеми зі сміттям у транскордонних річках. Ну і ще хочу наголосити, що також зараз акцентуємо увагу на роботі з населенням. У нас системно, вже десятиліттями люди звикли приносити сміття до річки. З цим треба закінчувати у Закарпатті! Ми, звісно, сподіваємося на відповідальність громадян, але в цій ситуації зараз жорстко реагуватимемо на виявлення нових сміттєзвалищ. Обльоти території продовжуватимуться, і ми застосовуватимемо штрафи, зокрема й до голів громад, – наголошує Анатолій Полосков.
НА ЗАКАРПАТТІ ПРОВАЛИЛИ СТРАТЕГІЮ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ
Незважаючи на те, що обласна влада демонструє бурхливу сміттєву діяльність, не всі вірять цим потугам. Зокрема, еколог ГО “Екосфера” Оксана Станкевич-Волосянчук пояснює, чому вважає цю роботу проваленою.
– Проблему відсутньої інфраструктури для ефективного управління відходами на Закарпатті не можна замінити акціями з очищення берегів і русел, навіть, якщо вони масові й публічні, – каже еколог. – Потрібно діяти – наприклад, впроваджувати досі актуальну Стратегію поводження з відходами у Закарпатській області на 15-річний період. Рівно 10 років тому регіональна влада проявила політичну волю розробити таку стратегію для області, вона була розроблена на основі найкращих європейських практик, містила чіткий план дій, підкріплений фінансовими обрахунками. Цей документ був затверджений Закарпатською облрадою у 2012 році й є досі чинним. Більше того – актуалізація цієї Стратегії є однією з оперативних цілей Регіональної стратегії розвитку Закарпатської області на період 2021-2027 рр. Однак ні протягом минулих років, ні зараз регіональна влада, незалежно від того, хто її уособлює, не зробила жодного кроку для реалізації цієї Стратегії.
А вона, наголошує Оксана Станкевич-Волосянчук, передбачає 100% охоплення централізованим вивозом сміття усіх населених пунктів області, запровадження системи селективного збору ТПВ для усіх без винятку територіальних громад та будівництво чотирьох заводів механіко-біологічної обробки ТПВ.
– На жаль, усі проєкти будівництва таких заводів на Берегівщині (у Яношах), на Ужгородщині та Виноградівщині при наявності інвесторів владою були провалені. Але саме ці заводи спрямовані на вилучення із загального сміття максимальної кількості матеріалів, придатних для подальшої переробки (папір, скло, пластик, метал, текстиль, будівельні матеріали, гума тощо), відокремлення органічних відходів (відходи з кухні – все, що гниє), які утилізуються або шляхом компостування, або шляхом отримання біогазу та електроенергії. Доля решти відходів, які не переробляються, – або захоронення, або переробка на RDF-паливо, яке спалюється на цементних заводах. Окремо повинні збиратись та утилізуватися небезпечні відходи (ртутні лампи, термометри, батарейки, акумулятори) та медичні відходи. На сьогодні в країнах ЄС саме такий підхід до управління ТПВ вважається найбільш економічно успішним, оскільки він базується на принципі економіки замкненого циклу (циркуляційній економіці) і є ресурсоощадним та екологічно виправданим, бо вплив на довкілля таких заводів незначний, як і викиди парникових газів від їхньої діяльності. Тому саме така концепція управління відходами лягла в основу Національної стратегії управління відходами до 2030 року, яка була затверджена Урядом України у 2017-му.
– Станом на 2020 рік у кожній області України вже повинні були реалізовуватись заходи Регіонального плану управління відходами до 2030 року, розробленого і затвердженого відповідно до Національної стратегії. Однак наша область не впоралась і з цим завданням, – каже еколог. – Тим часом регіональна влада весь час шукає найважчі й непродуктивні шляхи, проштовхуючи ідеї будівництва сміттєспалювальних заводів – як за традиційними, так і за безкисневими технологіями піролізу та газифікації. Прикладом такого безперспективного проєкту є будівництво сміттєспалювального заводу із застосуванням технології газифікації та піролізу в Мукачеві. У країнах ЄС сьогодні ця технологія для спалювання змішаних відходів, якими є ТПВ, практично не застосовується: будь-яке сміттєспалювання суперечить Європейському зеленому курсу, який має на меті до 2050 року звести викиди парникових газів до нуля, а ще результатом газифікації та піролізу є утворення високотоксичної золи (до 30% від спаленого сміття), токсичних стічних вод та газів, які потребують очистки, ну і кількість видобутої електроенергії, як правило, є менша, ніж кількість ресурсів, витрачених на спалювання та заходи з очищення викидів, а отже – такі заводи рідко є рентабельними.
Утім, каже еколог, поступ зі сміттєвою проблемою на Закарпатті незначний, але таки є. Передусім, він у тому, що збільшується кількість населених пунктів, де впроваджено систему селективного збору сміття.
– Минулого року наша організація ГО «Екосфера» працювала у цьому напрямку у населених пунктах долини річки Теребля, які восени об’єднались у дві територіальні громади – Колочавську та Синевирську. Зараз місцева влада у цих громадах працює над чітким функціонуванням усіх ланок ланцюжка: сортування – вивіз на переробку – збір решти ТПВ – вивіз на санкціонований полігон. За такою ж схемою давно діють, наприклад, у Ясінянській, Нижньоворітській територіальних громадах, у великих населених пунктах і селах низинних районів працюють компанії-оператори, які здійснюють централізований вивіз сміття та сортування його на контейнерах. Асоціація органів місцевого самоврядування «Закарпаття – за чисте довкілля» розробила проєкт будівництва заводу з механіко-біологічної обробки ТПВ у с.Поляна Мукачівського району, який на сьогодні підтримало 18 територіальних громад області з готовністю його співфінансувати, – перераховує Оксана Станкевич-Волосянчук вдалі практики закарпатських громад, які приборкали своє сміття.
ПОТРІБНА ПРОПАГАНДА, ЩО ЗДАВАТИ СВОЄ СМІТТЯ – ВИГІДНО
А що ж думають про “закарпатську сміттєву задачку” ті жителі (хай навіть поки їх і критично мало), які в області займаються збором і переробкою вторсировини та агітують долучатися до цього інших?
Керівник ГО «Екологічний рух «Кольорові баки» Віктор Бучинський, який має пункт прийому та збору вторсировини в Берегові, зі свого досвіду каже, що розв’язання “задачі” для Закарпаття вартуватиме титанічних зусиль.
– Я зараз чую багато розмов про те, що, мовляв, давайте нам баки, давайте нам прес – і ми сортуватимемо сміття, як у Європі. Ні, не сортуватимуть, навіть за наявності баків та преса в кожному закарпатському селі. Для цього має початися потужна інформкампанія, пропаганда та соціальна реклама про те, чому це необхідно, чому це корисно і навіть вигідно. Пояснювати, що наприклад, 1 тонна використаного картону, що йде на переробку, рятує 17 дерев, які не зрубають для виробництва паперу. Так само – навіщо добувати новий кварцовий пісок, якщо можна передробити готову склотару? І так щодо кожної позиції.
Я самотужки займаюся цією пропагандою з того моменту, як відкрив пункт вторинної переробки сміття у вересні 2019 року. Це був соціальний проєкт. Я хотів дати людям альтернативу, вибір і змогу здавати своє сміття на переробку. Зараз обслуговую близько сотні сімей – це місто та Берегівський район. Постійно роблю публікації в соцмережах про нові родини, які до нас приєднуються. Кажу людям: сортуйте, приносьте своє сміття і отримуйте за нього гроші. Не хочете сортувати – тоді самі платіть за вивіз вашого сміття і накопичення його на околиці міста.
Але я розумію, що нас меншість. Не всі мають змогу самотужки привозити своє сміття на переробку, їм це незручно чи не мають транспорту й часу. Для цього потрібен нормальний сервіс. І він не полягає в тому, що ви поставите баки десь у селі та відкриєте пункт збору вторинки, бо все одно будуть люди, які не йтимуть оті зайві 500 метрів зі своїм сміттям, не митимуть пляшки перед тим, як їх викинути, не сортуватимуть їх за кольором тощо. Така людська психологія.
Тому, на мою думку, зараз на Закарпатті потрібно формувати стереотип у населення, що невигідно платити за вивіз сміття, а вигідно здавати його на переробку. Зараз тариф на вивіз сміття становить 37 гривень на місяць – це на одну особу за 120-літровий бак. Я б зробив ці баки 60-літровими, і тоді, як закордоном: стоїть біля нього мішок зі сміттям, яке не влізло, його беруть за додаткову плату. Це було б однією із форм заохочення.
Ну, а в селах і районах, де досі немає централізованого збору сміття, його треба налагоджувати одразу за принципами сортування. Й одразу ж сервіс: ти своє сміття відсортував, вивіз до хвіртки і його від тебе забрали. Все. Нема проблеми. Якщо працювати таким чином, нам вдасться сміттєву проблему на Закарпатті вирішити протягом наступних 5 років, – наголошує Віктор Бучинський.
Голова Закарпатської ОДА Анатолій Полосков вважає, що це – вдвічі довша перспектива, років на 10, не швидше.
Потрібно виростити нове покоління закарпатців, які розумітимуть, як мають поводитися зі своїми відходами.
– Ось вам приклад, – каже Полосков. – Воловець, селище в гірському районі Закарпаття, центр, школа – там зробили ремонт, гарна будівля, досить охайна територія. Але заглядаю у куток, де стоять сміттєві баки, і бачу безлад, навколо баків усе розкидано, сміття лежить і літає. Я кажу директору (це молода симпатична жінка), мовляв, як можна допустити, щоб на твоїй території був отакий безлад, щоб діти росли серед сміття, яке розкидано всюди? Як ти потім тій дитині доведеш, що вдома зі своїм сміттям треба поводитися інакше, сортувати його, не викидати, не нести до річки? Наші діти повинні рости інакше, слід формувати в них цю культуру. І робити це треба нам самим. Тоді ситуація на Закарпатті зміниться.
Тетяна Когутич, Ужгород, фото Сергія Гудака
