В Ужгороді починає цвісти знаменита липова алея. Що про неї відомо
Нарешті липова алея вкрилася запашним квітом. У цьому році пізніше, ніж у минулі…
Улюблене місце прогулянок уже кількох поколінь ужгородців. Тут люблять проходжатися закохані, тут відпочивають після занять студенти, тут здійснюють пробіжки ті, хто веде активний спосіб життя, тут вигулюють чотирилапих улюбленців їхні господарі, тут фотографуються туристи… Романтична і гарна у всі пори року липова алея давно стала однією з візитівок столиці Закарпаття. Без неї нині важко уявити сучасний Ужгород і навіть не віриться, що на її місці колись була пустка, а замість могутніх дерев росли чагарники
Алея є одним з найкращих здобутків багатого на позитивні моменти чеського періоду. Її визнано пам’яткою садово-паркового мистецтва. Простягається вона вздовж набережних Незалежності та Студентської.
Ужгородська липова алея має довжину 2,2 кілометра. Її прикрашають шість видів лип по обидва боки пішохідної доріжки. Так, зокрема, стверджує історик Роман Офіцинський.
За його словами, засадили алею у 1928 році чеські ботаніки. Тоді вона нараховувала близько 300 дерев. Зараз окремі з них засохли, деякі поламали, окремі вирубали. Торік до дня міста на ділянках, де давно не було дерев, висадили кілька саджанців лип. Проте, на жаль, деякі з них зламали.
Тож як і чому потрапили липи до Ужгорода? Який зв’язок у них із Закарпаттям? Чому чехи вирішили зробити не яблуневу, не сливову, не ялинкову, а саме липову алею, адже, якщо на те пішло, вони озеленили Ужгород й іншими насадженнями, завдяки яким місто прославилося на всю державу як українська Японія. Сакури зараз вважаються справжньою родзинкою міста і приваблюють до нас щовесни тисячі туристів, які їдуть з усіх усюд, щоб помилуватися рожевою красою.
Але повернемося до лип. Пояснення, чим це дерево припало до душі чехам, можна знайти у книжці «Екскурсії Ужгородом».
«Липу оспівували здавна, – йдеться у виданні. – Вергілій, Овідій Пліній називали її «золотим деревом». У давніх слов’ян липа вважалася священним деревом і ототожнювалася з богинею любові та краси – Ладою. Пізніше її назвали деревом Богородиці. За християнською традицією, коли Богородиця спускається з небес на землю, то відпочиває на липі. Липа – чеське національне дерево. Липовий листок, гілка липи з квітами або липовий вінок – знаки національної гідності Чехії. На багатьох нагородах Чехії (ордени Білого Лева, Республіки), газетних логотипах, військових уніформах, гербах і грошових номіналах бачимо елементи липи».
Тож і не дивно, що, помічаючи на новоздобутій території, якою стала в ті часи наша область, чехи вирішили залишити слід своєї держави. Крім того, тогочасний уряд дбав про естетичну красу міст, тож ботаніки поєднали приємне з прекрасним. Приємно, що у нас на сьогодні є довша липова алея, ніж у самих чехів, яким нею, власне, ми й можемо завдячувати.
Як наголошує Роман Офіцинський, липа стала символом Чехії у червні 1848 року. Тоді саме проходив Слов’янський конгрес у Празі – з’їзд делегатів слов’янських народів Австрійської імперії, де й було прийнято відповідне рішення. Організували з’їзд чеські активісти, його делегатами були також представники від Закарпаття.
Утім не липою єдиною відома алея. Є на ній ще одна пам’ятка, якою пишається Ужгород. Це – ясен Масарика. Дерево оповите багатьма легендами. Нерідко екскурсоводи розповідають туристам, що свого часу посадив його президент Чехословаччини Томаш Масарик, на честь якого воно й отримало назву. Інші ж запевняють, що біля ясена колись стояла трибуна, з якої Масарик виступав під час візиту до Ужгорода. Існує ще одна теорія, згідно з якою під його коренями закопано капсулу часу з пророцтвом для міста на найближчі 1000 років. Як би там не було, а могутній розлогий ясен має для столиці Закарпаття важливе значення, а гості охоче фотографуються біля широчезного стовбура, милуються його кроною.
Більше про дерево відомо місцевому історику, який добре знається на сторінках минувшини нашого краю.
«Ясен Масарика – пенсільванський ясен, якому понад століття – пам’ятка місцевого значення, що знаходиться на набережній Рошковича, – запевняє Роман Офіцинський. – Його обвив плющ віком близько 50 років. Такі ясени ростуть зазвичай біля водойм, оскільки досить добре втягують вологу. Символічну назву він отримав через те, що нібито біля нього поставили трибуну, з якої виступав перший президент Чехословаччини Томаш Масарик під час приїзду до Ужгорода. Насправді це було в іншому місці – біля жупанату».
Посадити дерево Масарик також не міг, оскільки на час його президентства воно вже росло на знайомому нам місці. А щодо капсули, то це теж викликає сумнів, адже навряд чи хтось би закопував такі важливі речі біля водойми, адже вода колись повноводного Ужа, який нерідко допікав місцевому населенню повенями, могла б її вимити.
Та як би там не було, а ясен таки став гордістю міста. І не важливо, що з легенд є правдою, а що вигадкою. Головне, що дерево є одним із найстаріших у місті.
