Борису було три місяці, коли його відвезли до лісу, прив’язали до дерева і покинули

Знайшов його монах, у якого від побаченого просто розривалося серце

Він був такий худий, що можна було порахувати всі його ребра. Хтось відвіз нещасного до лісу і прив’язав до дерева… не залишивши малюкові ні води, ні їжі… Він навіть не плакав, коли отець Василь підійшов до нього і ніжно погладив на голові… просто лежав на траві. Такий ще крихітний і такий безпорадний, пише газета ЯСНО.

«Хто ж тебе так, дитинко! – лагідно спитав монах і почав відмотувати ланцюг, яким Бориса просто прикували до старої сосни. – Що ж ти міг наробити ще такий крихітний, чим міг комусь не догодити? Хіба що тим, що з’явився на цей Божий світ».

Отцю Василю було дуже шкода свого нового знайомого. Він завжди любив тварин і дітей. Власної родини монах не мав, бо у вісім років залишився сиротою, виховувався у сиротинці. Там дуже мріяв про те, що колись заведе собаку. Та не судилося, бо навіть сам не мав де жити. Батьківський будинок прихватизували родичі, а молодий юнак залишився посеред вулиці… Із відчаю мало не наклав на себе руки. А потім подумав-подумав і пішов у монастир. У домі Божому отець Василь прожив уже понад 30 років, навіть забув про те, що так хотів маленьким мати чотирилапого друга… а тут випала унікальна нагода.

«Я назву тебе Борисом, – сказав цуценяткові монах. Колись у дитинстві у мене був улюблений плюшевий ведмедик, якого так звали… Тепер ти будеш у безпеці і я, на відміну від твого попереднього хазяїна. ніколи тебе не покину»

Монах ледь стримував сльози… На нього нахлинули солодкі дитячі згадки і на душі стало так тепло і приємно. Песик тулився до нього, відчуваючи любов… безмежну і чисту.

Того дня отець Василь пішов до лісу не просто так. Щось його тягнуло… Сказав, що хоче побути один, але не в келії, а на природі. Періодично він ходив у гори просто поблукати, бо це давало йому сили, енергії і, як казав сам монах, ніде не відчувається така єдність із Всевишнім, як на вершині гори, адже звідти видно, якою крихітною є людина у цьому світі.

Монах взяв на руки Бориса і поніс до монастиря. Цуценятко було таким слабкий, що не могло навіть ходити, падало. Напевно, воно дуже багато часу провело без води та їжі.

Отець Василь виходив Бориса і песик швидко почав ставати все кращим. Він жив на монастирському подвір’ї, був дуже лагідним, любив людей і давно забув про людську зраду, про те, що колись його кинули напризволяще.

Та одного разу в монастир прийшов чоловік. Побачивши Бориса, він почав кидати в нього каміння. Монахи запитали, чим йому заважає Борис, який навіть голосу не подав у відповідь на незрозумілу агресію.

«Він схожий на Найду. У мене була  така ж собака. Вона з’їла  від сусіда чотирьох курей і я її застрелив, а її сина відвіз до лісу і залишив, щоб там здох, бо шкодував пристрелити, малий ще був занадто. Але яблуко від яблуні далеко не паде. Що б із нього виросло… Я взагалі ненавиджу собак. Найду взяв лише заради дітей. Та й мене собаки не люблять, завжди кусають. Нащо вам це чудовисько, ви ж не собачий притулок, а монастир, як-не-як!»  – ще й почав робити зауваження незнайомець.

Монахи покликали отця Василя і попросили чоловіка повторити йому все, що перед тим розповів він їм.

Отець Василь був людиною великої душі і неймовірної доброти, він за життя навіть мухи не образив. Але цього разу не витримав.

Коли чоловік закінчив оповідку, він просто взяв і плюнув йому у обличчя.

«За що?» – не зрозумів той.

«За те, що ти душогубець!» – суворо сказав монах. – Іди і кайся, проси прощення від Бога за те, що відправив на той світ його творіння, якому ти не давав життя і не мав права його забирати!» Чоловік явно не очікував такої реакції. Він розвернувся і пішов… але ще довго щось бубонів собі під нас все одно не усвідомлюючи, за що його прогнали • Більше унікальних життєвих історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост