Дикуни серед нас: чи можна втихомирити закарпатських вандалів, які ламають лавиці та розбивають надгробні плити

Яким був ваш тиждень? Хочеться вірити, що все складалося якнайкраще. Хоча, навіть ознака «якнайкраще» дуже відносна: що одним задоволення, для інших може стати приводом для обурення та зайвою роботою для рук. У мене ось на дачі біля садового будиночку, так званій дачі, невідомі позривали всі квіти. Точніше, навіть не позривали, а повиривали з корінням. Плюс до всього – поламали кущі смородини та оббили всі грона (їх і було всього 5 і я їм дуже радувалася) у невеличкому винограднику. А в сусідів потрощили все в дерев’яній бесідці і поламали дитячу гойдалку, пише газета ЯСНО.

Подібне час від часу повторюється в нашому «дачному селі». Уже кілька разів і самі господарі дач, і з допомогою поліцейських ловилизловмисників. Ними завжди були школярі – хлопці і дівчата від 11 до 15 років, тож можна не сумніватися, що цього разу це робота також їхніх рук. І думайте про мене, що хочете, але в моральному плані особистість таємного школяра-вандала для мене огидніша, ніж явного грабіжника чи іншого відкритого злочинця.

Невтішна статистика: більшість актів вандалізму справді коїть молодь, якій не виповнилося 25 років. До речі, Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за вандалізм – від штрафу до позбавлення волі, але це, очевидно, не дуже лякає дикунів.

Психологи кажуть, що руйнування майна найчастіше відбувається імпульсивно, під впливом ситуації. У 66 % випадків акт вандалізму не готується заздалегідь.Один з дослідників опитав 500 підлітків віком 12–18 років, затриманих правоохоронцями за вандалізм. Виявилося, що більшістю з них не цікавляться батьки, вони погано встигають у школі, їхні друзі теж є «важкими». Однак серед вандалів чимало знайдеться і дітей із цілком благополучних сімей з точки зору матеріальних статків, і таких, що в школі є взірцем для інших.Інколи дуже важко зрозуміти, звідки в  неповнолітніх це несамовите бажання щось зламати, розтрощити, здерти, зафарбувати…Ось лише кілька прикладів за останні пару тижнів.

На днях в Ужгороді затримали трьох неповнолітніх, які в центрі зчиняли бійку, ламали міські лавки і скидували дошки на берег річки. Всі хлопці були напідпитку. А перед тим, близько 3-ї години ночі в обласному центрі хлопець розмалював інформаційне табло на площі Поштовій, літери багатостраждальної фотозони «Я люблю Ужгород» та край чаші фонтану.

У ніч на перше червня хулігани поламали кілька лавиці та понищили велопарковку на площі Шандора Петефі в обласному центрі.Більше того, невідомі скали лавиці разом – посеред дороги біля пішохідного мосту з боку площі Петефі та одну за другою ламали. У міській раді повідомили, що знайти винуватців навряд чи вдасться, адже міські камери відеоспостереження… не працюють.

У квітні дикуни розбили лавку з сонячними батареями на набережній Незалежності в Ужгороді, яку встановили минулорічної осені.

На жаль, не є рідкістю і осквернення об’єктів релігійного значення. Мотиви таких дій бувають різними – від хуліганства підлітків до бажання підзаробити з боку людей, що ведуть антисоціальний спосіб життя. До прикладу, торік, у Мукачівському районі, вандали розгромили сільське кладовище Баркасова. Розбито кілька могильних плит, вирвані бетонні опори і дерев’яні хрести. А у Сваляві малолітні варвари – п’ятеро хлопців віком від 8-ми до 13 років – познущалися над могилами, бо, як вони потім розповіли, гралися на території кладовища, а потім, задля розваги почали штовхати плити.

Список актів вандалізму – безкінечний. Чи не кожен із нас засуджує такі дії, але ж довкола ще, на жаль, дуже багато байдужих. Зазвичай вандали «працюють» вночі, проте трапляються випадки і посеред білого дня, ще й у присутності чималої кількості людей. Та не кожен з випадкових свідків зупиниться, щоб просто зробити зауваження. Я поцікавилася в ужгородців, які відпочивали на лавицях набережної Незалежності (тієї, де якось лавиці та смітники вандали виривали «з корінням»), що б вони зробили, якби стали свідком вандалізму.

– Перше, що я зробив би, – це зауваження. По-друге, викликав би поліцію, навіть якщо вандали – діти. Також треба обов’язково поговорити з батьками, – прокоментував Сергій.

– Я без вагань викликала б поліцію. Потрібно щоб у сім’ях виховували повагу до пам’яток архітектури і взагалі суспільних речей, – розповіла перехожа Діана.

– А що можна зробити, якщо це некерована маса? Особисто я б подумав про своє здоров’я і життя, бо від вандалів можна всього чекати. Молодь збісна, надають по голові, а наздоженуть і ще дадуть, – обурився літній чоловік Степан Михайлович.

– Звісно, якби молодь адекватно сприймала зауваження, то зробила б зауваження. Але про що можна говорити із тими, хто трощить лавиці і отримує від цього задоволення? Тільки в поліцію звертатись, – переконана мама двох дітей Ольга.

А що робили б ви? І чи часто ви обурювалися з приводу актів вандалізму? Цікаво, чи є серед читачів ЯСНО такі, що й самі брали участь у таких неподобствах? І, взагалі, як ви зізнаєтесь (якщо зізнаєтесь) у тому, в чому важко зізнатися? І чи є, на вашу думку речі, про які краще не говорити ніколи? Поговоримо про це за тиждень. Я маю, що вам сказати. Ваша Ліля Біла • Більше унікальних життєвих історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост