Закарпатські рогаті красені можуть вдарити так, що людина полетить на 15 метрів
Не корзинами єдиними відома Іза, але й єдиною в Україні фермою плямистих оленів. Стрункими красенями їдуть помилуватись гості не лише з різних куточків України, але й із-за кордону, пише газета ЯСНО.
Рідкісні олені з’явились на фермі ще у радянські часи – 1982 року. Гелікоптером їх доправили сюди аж із Калінінградської області Росії. Основна мета вирощування цих тварин – пантокрин –лікарська речовина, добута із рогів. Її застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м’язі, гіпотонії, для підвищення працездатності. Позаяк ціна пантів на європейському ринку становить чималі кошти, перспективи у розвитку цієї галузі непогані.
На фермі живе майже три десятки оленів. Для них спеціально обгородили величезну територію з озерами, тож у літню спеку ці рогані можуть приймати собі в задоволення водні процедури, а вони їх дуже люблять. Через огорожу гості ферми годують тварин. На вигляд олені дуже миролюбні, але не люблять аби їх лащили, чіпали за шию чи просто гладили – спрацьовує інстинкт самозбереження, набутий природою. Тому нагородою за ласку може стати добрий копняк передніми лапками. Доглядачі оленів твердять – сила польоту від такого удару – до 15 метрів!
Б’ються олені й між собою. Проте лише у період гону – восени, бо молоді роги м’які і в них кров пульсує під таким тиском, а пошкодивши ріг, олень його майже зразу її втрачає. Сильніший самець може мати у своєму гаремі п’ять, а то й десять – двадцять самок. Слабак же лишається сам. Все просто – природній відбір.
Самка виношує маля сім місяців, а після народження оленятко вже через три дні втікає до лісу. До мами приходить лише поїсти, і постійно на одне й теж місце. Через кілька місяців воно вже їсть корми, а зовсім дорослим стає вже у чотири роки. Влітку тварини випасаються, а взимку оленів годують зерном і сіном.
А про оленя у Ізі є навіть своя місцева легенда. Кажуть, що колись, коли люди жили дуже бідно, один місцевий чоловік на ім’я Дмитро пішов у ліс на полювання, аби врятувати родину від голодної смерті. Раптом побачив він оленицю і почав за нею гнатись, щоб застрелити. Біг-біг, а тварина вела його все глибше і глибше в лісову гущавину… і раптом зупинилася перед печерою. Там на неї чекало двоє малих оленят. Шкода стало Дмитрові і матір, і малих, бо уявив свою жінку з синами, що б із ними було, якби хтось посягнув на їхнє життя. Не став він убивати оленів, а вони – тварини мудрі і олениця вирішила віддячити за добро і почала далі манити за собою чоловіка. Він же – йшов за нею далі, але вже тихо, спокійно, усвідомлюючи, що залишить рідних голодними, та тварину не позбавить життя. І привела олениця Дмитра до галявини, а на ній було всього багато, як десь у раю – і ягоди, і гриби, і фруктів на диких деревах. Та ще й знаходилась вона зовсім недалеко від його рідного дому… Здивувався Дмитро, як це раніше він про неї не знав. А ще й поруч текла чиста, як сльоза, річка. Не став чоловік нічого брати, лише подякував олениці за те, що вивела його на таке місце. Повернувся чоловік додому і привів на галявину всю родину, розповів історію про оленицю. І зажила та родина з того часу добре, ще й іншим про дивне місце розповіла. І приходили туди люди збирати плодів, грибів та ягід та більше не бідували. А оленів із того часу не вбивали ніколи, бо вважали їх добрими, благородними тваринами. Можливо, саме ця оповідка і стала стимулом для того, що свого часу плямистих оленів привезли саме до цього села, а не до будь-якого іншого. Щоправда, не карпатських, а сибірських, але все одно гарних і граційних • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост
