Чоловіка вибрала найдостойнішого і перспективного, а далі почала чекати, коли життя стане ідеальним

Що робити жінці, коли все в житті склалося не так, як мріяла. Ніби все в неї і є, але вона не відчуває повного комфорту і радості. До газети ЯСНО звернулася закарпатка Катерина. Вона просить поради у читачів.

Завжди була симпатичною, шанувальники були і в школі, і в університеті, коли інші дівчата тільки мріяли про перше побачення. Завжди вважала, що доб’юся всього, чого хочу, що у мене буде все. Через два роки після закінчення вузу вийшла заміж, чоловіка вибрала собі сама, найдостойнішого і перспективного. Пристрасть, ніжність, все було, ми любили свою роботу, мріяли об’їхати весь світ, замислювалися про еміграцію. Здавалося, все під контролем. Взяли кредит, але проблем з житлом не було – жили в квартирі чоловіка, він єдиний син і спадкоємець всіх сімейних метрів. З народженням дитини вирішили не зволікати, хоча я і не відчувала особливої ​​потреби. Але подумала, що потім надолужу згаяне, відстрілявся зараз. У три роки влаштувала сина в садок і вийшла на роботу. Ми подорожували, хоча і не так часто, як і мріяли, і я вірила, що далі буде тільки ще краще, вище, ось-ось життя стане ідеальним.

Зараз мені 43 і якось раптом я зрозуміла, що нічого не хочу, не відчуваю і не розумію, як і навіщо жити далі. Мабуть, накопичилося все давно, але поштовхом стала дрібниця. Я йшла вздовж вітрини магазину, зупинилася і зрозуміла, що не впізнаю себе, своє відображення. Так, я виглядаю краще багатьох моїх подруг, фітнес, салони краси, басейн – все це я можу собі дозволити. Але я ж знаю, що мій зовнішній вигляд – це результат постійних зусиль. Йога, аеробіка, вічна дієта, уколи краси і все одно в порівнянні з собою двадцятирічною і навіть тридцятирічною я тільки бліда копія. Добре, що у мене немає дочки – я б напевно її зненавиділа, особливо якщо б вона була схожа на мене. Дивлюся в дзеркало і розумію, що час не можна зупинити, що зморшок і сивого волосся буде все більше, що шкіра стане в’ялою. Ніколи не думала, що так зациклена на зовнішності, але виходить, що так. Вечорами іноді безпричинно плачу, закрившись в спальні. Але якби тільки це.

Так, живемо ми непогано, краще багатьох наших друзів – дві великі квартири, будинок, дві машини, навіть прибирати приходить старенька жіночка, начебто все є, але ніякого зльоту не сталося. Будинок останнім часом викликає тугу, хоча все доглянуто і красиво, але там я відчуваю себе старою, як ніби залишилося тільки одне – закопатися в грядки. На своїй роботі я вже десять років і останнім часом відчуваю тільки роздратування і втому.

Чоловік останнім часом став нервовим, різким, зривається через зовсім не варті навіть уваги речі, сваримося через дрібниці, а іноді просто днями мовчимо, не розмовляємо один з одним. Часом мені здається, що він провокує скандали, щоб був привід грюкнути дверима і піти. Інтимних стосунків також майже немає. А раніше чоловік мене ревнував, пишався мною. Тепер же все більше хоче побути один, без мене, на телефон поставив пароль і я підозрюю, що у нього хтось з’явився на стороні. Подруга порадила завести роман, але чоловіки більше не дивляться на мене так, як в юності. У цьому саме й найбільший мій жах, у душі я відчуваю себе максимум на тридцять, але нинішні тридцятирічні цікавляться вже не мною. А пенсіонери мені не потрібні.

Син цього року закінчив гімназію, скоро з’їде в свою квартиру. Мама і деякі подружки кажуть, що ось коли він одружується, підуть онуки і буде мені радість у житті. Це теж страшенно дратує. Я ніколи не відчувала особливої ​​прихильності до дітей, навіть думки про другу дитину не було, чому мене повинні радувати чужі немовлята? Я люблю сина, але моє життя ніколи не було зав’язаним тільки на ньому. І онуки мені не допоможуть.

Відчайдушно хочеться звільнитися, переїхати кудись далеко, без нікого зі знайомих чи рідних, почати все заново. А останні два роки через коронавірус ми практично зачинені в країні, всі колишні зрозумілі правила скасував ковід. Я перестала подорожувати, робити щеплення не збираюся, чекаю, коли це божевілля саме мине. Шість років тому у нас була можливість переїхати до Австрії, але ми вирішили, що встигнемо ще, що синові треба довчитися. А тепер таких можливостей життя більше не дає.

Я розумію, що не одна така. Одні друзі раптово розлучилися після п’ятнадцятирічного шлюбу, інші продали квартиру і купили будинок у іншому куточку держави, а зараз скаржаться, що взимку їм нудно, а влітку – натовпи туристів і суєта. Тож так само міняти шило на мило не бачу сенсу. Сестра думає, що я себе просто накрутила, адже у мене все є, чим мені бути незадоволеною. Я справді маю все…. все, окрім радості. Зараз усе б віддала, щоб повернути юність, нехай навіть все доведеться почати заново, але це неможливо.

Що мені робити? Може просто в мене почалася вікова депресія? Кажуть, що після 40 буває… • Більше цікавих історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост