Чому на Закарпатті туристичні родзинки засмічені і що з цим робити
Гори Карпати і озеро Синевир красиві завжди, а восени — замріяні й чарівні.
Діяти так, аби чистоті Карпат не дошкуляло сміття
— Едуарде Максимовичу, очолюєте департамент природно-заповідного фонду і земельних ресурсів Міністерства захисту довкілля та природніх ресурсів України. Тож очевидною є і мета вашого приїзду на Закарпаття: інспектуєте чи радите? Або — щось третє?
— На Закарпатті загострюється велика проблема — сміття. Цього непотребу назбируються… гори. І треба невідкладно діяти, пише Голос України.
До речі, нещодавно Україну сколихнуло відео очевидців, як викидають сміття на території одного з національних парків області. Тож, зважаючи на ситуацію, міністерство не могло не зреагувати й ініціювало наради на Закарпатті з метою запобігання засміченню заповідних територій. Такі обговорення проведено в національному природному парку «Синевир» і Карпатському біосферному заповіднику. Усім нині вже зрозуміло: аби розв’язати проблеми засміченості територій, водойм, берегів річок і потічків, потрібен системний підхід. А найважливіше — змінити ставлення самих закарпатців, керівників територіальних громад до поводженням зі сміттям і виховання в населення культури поводження з ним. Тож ініційовано посилення роботи служби державної охорони установ природно-заповідного фонду і наголошено: лише спільно з Державною екологічною інспекцією в області, поліцією та керівництвом територіальних громад можна поліпшити ситуацію, яка дошкуляє і довкіллю, і місцевим мешканцям, і туристам. А ще негативно позначається на репутації нашої держави в очах європейських країн, які межують з Україною.
Настає той час, коли цю проблему, масштаби якої щодалі збільшуються, слід розв’язувати кардинально!
Аби кожен усвідомив і глибоко перейнявся, наскільки важливою є охорона довкілля на Закарпатті, наведу такі факти: у області — 478 об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного і місцевого значення. Їхня площа — 193319 гектарів, або ж 15,16 відсотка території області. Серед основних: Карпатський біосферний заповідник, національні природні парки «Синевир», «Ужанський» та «Зачарований край». Також 12 заповідних урочищ, 19 заказників загальнодержавного та 56 заказників місцевого значення, дев’ять парків — пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та 338 місцевого значення, ботанічний сад Ужгородського університету загальнодержавного значення, два дендрологічні парки місцевого значення. А об’єкт «Букові праліси Карпат» внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО! Його угіддя розкинулися на території Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку.
Додам також, що триває робота зі створення нових та розширення наявних об’єктів як на рівні нашого міністерства, так і на обласному. Це дасть змогу збільшити природно-заповідний фонд регіону.
— Карпати — а це, власне, чотири області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька, — нині стали місцем відпочинкового паломництва українців. Як і чим на цей соціальний запит співвітчизників реагує ваше міністерство загалом і очолюваний вами департамент зокрема?
— Практично велику увагу нині приділяємо Карпатському регіону. І яскравим прикладом цього є активна реалізація українсько-німецького проекту «Підтримка природоохоронних територій України». Його втілення передбачає насамперед посилення спроможностей — зокрема рекреаційних — восьми пілотних установ Міндовкілля. Крім того, розпочато добудову і розширення реабілітаційного Центру бурого ведмедя в НПП «Синевир», який для відвідувачів став одним із найулюбленіших рекреаційних місць. Також у планах — відновлення Музею лісу і сплаву на Чорній Ріці.
Оберігаєш природу — дбаєш про майбутнє
— В Україні, як відомо, лише 7% території займають заповідні зони. На Закарпатті — більш як 15%. Який вигляд має ця картина з точки зору сусідніх країн Європи та світу?
— У Європі середній показник становить 21% і його планують довести до 30. В Україні 7% території держави — під природно-заповідним фондом. У нас теж є така мета: найближчим роками Україна повинна дійти до показника в 15%. Тобто така частина всієї території держави буде захищена статусом природно-заповідного фонду. І це цілком реально. Адже в нас чималі площі займають водно-болотні угіддя та інші види територій, що мають природоохоронний статус і захищені державою.
— І тут якраз доходимо до іншого логічного запитання: чи не варто б нарешті Україні, зважаючи на ситуацію з глобальним потеплінням, боротьбою молодого покоління нашого континенту (зокрема, рух, який очолює юна Ґрета Тунберґ) і на резолюції Паризької угоди 2015 року, Конференції ООН з питань зміни клімату COP26, яка триває в шотландському місті Глазго, відродити або ж наново створити Національну службу заповідної справи?
— Свого часу така служба існувала. Вона була якби підрозділом Мінприроди. І називалася Державною службою заповідної справи. Однак унаслідок «удосконалення» системи органів центральної виконавчої влади її було ліквідовано і скорочено кадровий склад.
Нині установи природно-заповідного фонду, окрім Міндовкілля, підпорядковані органам виконавчої влади, вищим навчальним закладам, державним науковим організаціям (Державне управління справами, МОН,
Держлісагентство, НАН, НААН, Київському національному університету імені Тараса Шевченка).
У вищезазначених органах і установах фактично відсутні підрозділи, які відповідають за їхню діяльність у напрямі природно-заповідного фонду.
Окремий орган дійсно необхідний для реалізації політики в цій галузі.
Тож цілком поділяю вашу думку, що таки потрібен єдиний центр управління заповідною справою. Можливо, найкращою назвою було б Державне агентство заповідної справи. І створення такого органу передбачено в стратегічних документах уряду.
— Едуарде Максимовичу, вода для українців, за прогнозами, незабаром може стати справжнім дефіцитом. У Карпатах з обох боків наших синьогір її наразі вистачає. А чи немає вже якихось перспективних розробок (і це може невдовзі виявитися не просто реальністю, а необхідністю), аби задовольняти нестачу поставками цієї життєдайної рідини в ті степові регіони, де відчувається її дефіцит?
— Це важливе питання більше стосується моїх колег з інших підрозділів Міндовкілля, але це дійсно проблема глобальна і вона тільки посилюватиметься. Напевно, насамперед необхідно більш раціонально використовувати ті водні ресурси, які є в степу, обмежити неконтрольоване використання артезіанських вод, запроваджувати нові технології — до прикладу, крапельне зрошення полів і садів. Над цим працюють як управлінці нашого міністерства, так і авторитетні науковці.
Збереження українських чорноземів — робота відповідальна й почесна
— На вашу думку, чи достатньо держава виділяє фінансових та інших ресурсів на збереження природи, дорогоцінної ріллі — знаменитих українських чорноземів? І як тут знайти баланс між потребою і можливістю? Адже це врешті-решт — справа національної безпеки?
— Відповім так: на жаль, фінансових ресурсів держава виділяє недостатньо, хоча на всій території нашої країни поширені деградаційні процеси земель — такі, як водна, вітрова ерозія, підтоплення, забруднення, заболочування, засолення тощо. Це призводить насамперед до виснаження ґрунту, втрати його корисних властивостей і зниження продуктивності.
Інтенсивне використання сільськогосподарських земель здебільшого спрямовано на досягнення короткострокових економічних вигод, швидкого прибутку, ігноруючи природоохоронну складову та негативні наслідки у довгостроковій перспективі.
Звісно, добросовісні господарі землі дотримуються сівозмін, вносять органічні добрива, допустимі норми пестицидів та агрохімікатів. Але далеко не всі такі.
Якість і стан ґрунтів стає не тільки аграрним питанням, а й проблемою екологічної безпеки. Тому одним з пріоритетних природоохоронних завдань є призупинення, скорочення і запобігання деградаційним процесам у сфері використання та експлуатації земельних ресурсів. І цьому мають сприяти насамперед землевласники та землекористувачі.
А з боку держави мають бути впроваджені дієві механізми економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель, щоб власники і користувачі впроваджували екологічно збалансовану діяльність, отримували податкові і кредитні пільги, відповідне фінансування для відновлення ріллі, компенсацію за зниження доходу внаслідок невикористання ораниці за час проведення робіт з охорони земель.
Недостатній обсяг фінансових ресурсів, що виділяються державою для розв’язання проблем у цій сфері, зумовлено й відсутністю загальнодержавної програми використання та охорони земель, яка б визначала склад та обсяги першочергових і перспективних заходів, а також обсяги і джерела фінансового забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Додам, що на сьогодні Мінагрополітики розробило проект концепції цієї програми, яку
Міндовкілля погодило з відповідними зауваженнями.
Іще один оптимістичний штрих: з метою збереження, відтворення та охорони земельних ресурсів Міндовкілля розробило і подало на розгляд Кабміну проект постанови про затвердження нормативів гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, надмірний вміст яких призводить до забруднення земель і ґрунтів, шкідливого впливу на довкілля та здоров’я людини.
Затверджені нормативи гранично допустимих концентрацій таких речовин будуть підґрунтям для здійснення ефективного державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення й охорони земельних ресурсів, вжиття заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, додержання суб’єктами господарювання екологічних нормативів у сфері використання та охорони земель, притягнення винних до відповідальності.
— Війна на сході. Як цей чинник уже позначається і що може з собою принести у недалекому майбутньому?
— Виключно негативно, нічого хорошого…
А що може принести війна? Якщо говорити про природу — то тільки знищення біорізноманіття, руйнування ґрунтового покриву, зменшення лісових ресурсів, знищення видів рослин і тварин. Це — і забруднення підземних вод, атмосферного повітря, лісові пожежі, знищення об’єктів природно-заповідного фонду…
— Як людина молода, керівник такого важливого в справі охорони довкілля міністерського підрозділу, — що б ви прагнули досягнути насамперед?
— Звісно, великі плани та амбіції. Працюємо над розширенням площ природно-заповідного фонду, над створенням нових його об’єктів, над удосконаленням державного управління установами, популяризацією нацпарків і заповідників. Звичайно, очікую прийняття закону України про території Смарагдової мережі та утворення окремого органу управління природно-заповідним фондом України.
— На чому б хотіли завершити нашу бесіду?
— Хочу подякувати газеті «Голос України» за те, що питання природно-заповідної справи висвітлюються на сторінках цього авторитетного видання постійно, систематично й компетентно.
Із досье «Голосу України»
Едуард Арустамян народився 1983 року в Білорусі. У Києві закінчив Національний авіаційний університет і здобув фах економіста; Національну академію внутрішніх справ України (юрист); Національну академію державного управління при Президентові України (магістр).
Нині навчається на екологічному факультеті НУБіП України.
Працював у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України, секретаріаті Кабміну, у Державному агентстві рибного господарства. З грудня 2019 року очолює департамент природно-заповідного фонду і земельних ресурсів Міндовкілля. Одружений, виховує двох доньок.
Нагороджений низкою відомчих відзнак і подяк.
Розмовляв Василь НИТКА
