Супермени ДСНС: пожежний-рятувальник Василь Бабинець про неоднакові пожежі, людський фактор та адреналінове коло
Небезпечна, проте відповідальна професія вогнеборця вабила його постійно. І хоча ані пожежної династії, ані фахової освіти він не мав, кожного разу, коли опинявся поруч із вогняною бідою, зупинявся та намагався допомогти. Звичайно ж, навичок гасіння на той час він не мав, тому боявся зробити щось неправильно, нашкодити.
Маючи товаришів-рятувальників, постійно цікавився в них: як приборкують пожежі, розпитував про методи гасіння та щоденні виїзди. Йому було цікаво все. І от, три роки тому, коли Василю Бабинцю виповнилося 30, він остаточно визначився – «Буду рятувальником!» – та влаштувався на службу до 15-ї державної пожежно-рятувальної частини м. Іршава.
«Вважаєте, що наш день починається з кави? Е-е-е, ні! Інколи навіть зміну прийняти не встигаємо, як одразу ж мчимо на виклик. Прийшли на роботу – і вже у режимі «Stand by». Сирена завила – і ми стрімголов несемося на виклик. Кров закипає у жилах, а цікавість розпирає: що там? як горить? які особливості… Кожна пожежа має свій характер, свої властивості та риси. Навіть два схожі будинки не можуть горіти однаково. Звичайно, зміна на зміну не схожа. Буває, що й за декілька змін жодного виїзду, а потім як вистрелить!»
Як бути після таких емоційних гойдалок? За словами супермена, треба знову занурюватись у роботу та сповнюватись адреналіном. Ось таке нерозривне, адреналінове коло.
За ці 3 роки служби у підрозділі ДСНС Василь вже встиг загасити не одну пожежу: були серед них нескладні, а були й масштабні. Так-от, у серпні цього року серед ночі черговий караул почув, що на вулиці безперестану сигналить машина. Вогнеборці вибігли на подвір’я перевірити, що ж там таке, і те, що вони побачили, змусило їх діяти негайно та без додаткового виклику на лінію 101. Неподалік від частини загорівся готельно-ресторанний комплекс «Піподяр». Для гасіння вогню було задіяно 6 одиниць техніки та 28 рятувальників з трьох пожежно-рятувальних підрозділів: м. Іршави, Хуста та Довгого. Спільними зусиллями впродовж 2 годин пожежу ліквідували, однак покрівля вигоріла вщент.
Причиною такого швидкого поширення вогню стало те, що дах був утеплений мінватою, а потім зашитий гіпсокартоном. Обробка деревини не проводилась. Отож коли виникло загорання, помітити його ззовні було неможливо. Відкритого полум’я не було, спостерігалось лише тління. А як тільки пожежа набрала масштабів, було вже пізно – 450 квадратних метрів мансардного та третього поверху знищив вогонь.
«Ось так і виникає більшість пожеж нині. Люди дбають про належний вигляд оселі, сучасні будівельні матеріали та ремонт, а от на пожежну безпеку мало хто звертає увагу… Така людська неуважність до власної безпеки здебільшого і призводить до загорань. Якби люди замислювались над цим і ставили протипожежний захист оселі на перше місце перед її гарним виглядом, можливо було б уникнути багатьох трагедій»
Навіть у день запису інтерв’ю наш супермен виїжджав на гасіння пожежі у с. Малий Раковець, де через несправний димар господарі ледь не позбулися даху над головою.
Також шкодує Василь про те, що у радіусі обслуговування 15-ї державної пожежно-рятувальної частини немає жодного місцевого пожежно-рятувального підрозділу. А до найвіддаленішого населеного пункту їхати близько 17-20 км. Люди у селах, звісно, дружні й при біді допомагають один одному. Але якщо вогняне лихо постукає у двері – відрами з водою тут не зарадиш. Краще б було, якби громади задумались над створенням місцевих пожежних формувань, які б стояли на захисті населення.
«Нонсенс, але території колишнього Іршавського району, які постійно затоплює при першому ліпшому дощу, є бідними на вододжерела, звідки пожежники можуть забрати воду для гасіння. І звичайно ж, у наших громадян одразу складається враження, що ми приїхали без води. Це міф, на який певно вже втомились відповідати вогнеборці усіх підрозділів. Але є й тямущі люди, які співвідносять потужність подачі води та ємність цистерни. Так-от, інколи чую на пожежі, як сусід розповідає сусіду, що то не пожежники без води… Але чи є подяка від людей чи навпаки, я усе одно люблю свою роботу. Адже хтось же повинен це робити, не всім бути в “айсі”. Якщо буде горіти бар, то треба ж його комусь і загасити…»
Серед пожеж, які закарбувались у пам’яті Василя Бабинця, є одна, яку він згадує й понині. Тоді, в Іршаві на вулиці Набережній виникла пожежа у літній кухні. По прибуттю син власниці повідомив вогнеборцям, що у приміщенні може перебувати його мати, тому бійці ДСНС кинулися на допомогу жінці. Двірні прорізи були вкрай вузькі і потрапити в кімнату було досить складно. Ще й меблі заслонили прохід… однак супермену все ж вдалося потрапити до кімнати, яка вщент була заповнена димом, та знайти там стареньку, що на той момент вже втратила свідомість. Василь підхопив постраждалу на руки та виніс її на свіже повітря, а далі старенькою вже опікувались медики.
У родині супермена підростає син Ерік, який хоча ще й маленький, але вже підсвідомо обирає лише червоні машинки, тож можливо продовжить обраний батьком шлях. А дружина, коли чує, що пожежна машина поїхала, підносить малого до вікна і показує, що то татко поїхав.
ГУ ДСНС України у Закарпатській області
